Не вірю в долю. Усе в житті відбувається випадково. Значення подіям надають люди.
Моя молодість пройшла у країні, де ніхто не усміхався. У СРСР люди не вміли і не могли поводитися вільно. Зараз усміхнена людина на вулиці – норма. Років 30 тому це було ознакою соціального виклику.
Вразливість і страх притягують покидьків. Зрозумів це у студентські роки. Пішов на карате до одного в'єтнамця. Не думаю, що досяг якихось успіхів, але конфліктні ситуації після цього зникли. Бо перестав боятися.
Нужденність позбавляє людей гідності й волі.
Мій батько був політв'язнем. Його посадили на п'ять років за заборонені книжки, які він читав і давав іншим.
Часто ношу сорочку з краваткою, бо мене так виховали. Це дисциплінує. Мій дід був священиком. Ходив y рясі. Через запальний характер і принциповість посварився з начальством. Його звільнили. З тих пір щодня вдягав білу сорочку з краваткою.
Спокуса простих рішень – найсильніша.
З політичними поглядами визначився на першому курсі, коли кинули за ґрати батька. Зрозумів – із владою не можна співпрацювати. Та й мав уже тавро дитини "неблагонадійного". Як наслідок, усю групу відправили на практику у Францію, у Гренобль. А мене й ще одного однокурсника залишили тут. Його через те, що був слабким у навчанні. Мені не пояснили – чому, але я зрозумів.
Не брехати не означає казати всім усю правду.
Коли працюєш у кадрі, головне – щоб було що сказати. Якщо не так став чи руки не туди поклав – не важливо.
Світ досконалий. У ньому можна влаштуватися без шкоди для інших.
Після перших років роботи на "1+1" зрозумів, що означає не відмовляти собі y зайвій чашці кави. Мав власного водія, за п'ять років виплатив кредит за квартиру.
Гроші – це свобода, доки не стаєш їхнім рабом.
Важливо розуміти, що в житті має велике значення, а що – ні. Я дійшов до цього пізно – коли опинився без роботи на телебаченні і з хворобами.
Коли ми переїхали з Болгарії до радянського Луганська, то потрапили y густий совок і недружнє оточення. Мама трохи виглядала інакше за місцевих – мала не таке пальто, черевики й вираз обличчя. Якось вона йшла вулицею, і з вантажівки в неї кинули помідор.
На 10 років випав із нормального життя після перегляду французького фільму "Три мушкетери". Мені було сім. Жив y двох паралельних вимірах. Один – радянська реальність із неусміхненими й нечемними людьми. Другий – дотепні чоловіки, які вміли захистити власну гідність. Там було все, чого мені бракувало навколо й у самому собі.
Хамство – це концентрована зневага.
Є випадки, коли людині, особливо чоловіку, не можна не братися за зброю. Буває, це варто робити, навіть якщо немає жодної перспективи перемогти.
Стан, погляди й поведінка людини не залежать від віку. Буває, їй ледь за 35, a вона вже нічого не хоче. Єдиний вид її активності – виживання та висування претензій.
Улюблене місце – Володимирська гірка. Вона фактично була моїм двором після переїзду в Київ. Ми жили в комуналці, де зараз Український дім.
Мене тричі вербували в університеті співробітники КДБ. Це була звична практика в Радянському Союзі. Викликали в деканат із пари, потім – у ректорат. Там казали, що в певній кімнаті на вказану годину мене чекають. Приязний чоловік у костюмі запитував, чи немає в мене чогось цікавого "по нашей части". Я казав, що нічого не помічав підозрілого. Навколо мене справді не було ні зрадників, ні дисидентів. Після зустрічі із КДБешником боявся спілкуватися з малознайомими людьми. Кожен міг бути стукачем.
17-річним був затятим комсомольцем, мріяв про справедливе суспільство майбутнього. Коли ув'язнили батька, став соціал-демократом. 7 років роботи радянським журналістом y агенції РАТАУ (нинішній Укрінформ. – Країна) остаточно перетворили мене на антисовєтчика. По роботі їздив заводами, побачив, як влаштована радянська економіка й промисловість. Люди часто сповідалися – розказували про реальний стан справ. Я лише слухав, писати про все це не міг.
У Комуністичну партію принципово не вступав. Коли 1987 року сказали на роботі, що це необхідно, пішов звідти.
Курити почав на першому курсі університету. Це свого роду медитація або пауза серед нагальних справ. Двічі кидав курити. Один раз після цього набрав 18 кілограмів. Другий – 16. Вирішив більше не експериментувати зі своїм тілом.
Краще у дрібницях не обманювати. Тоді не прийдеться згадувати, кому і що сказав.
Важливо навчитися не брехати самому собі. Коли граєшся із собою у піддавки, це рано чи пізно вилізе боком.
Головне в житті, щоб не події випереджали рішення, а рішення були першими.
Життєві випробування можуть бути корисні. Торік ми на "Першому" відзняли фільм про хвору на рак жінку. Вона вже померла. Тільки після виявленої хвороби по-справжньому почала цінувати стосунки з чоловіком і роботу вчителя. До останнього вдома працювала репетитором із математики.
Вперше закохався в четвертому класі, а потім – у восьмому. Пам'ятаю цих дівчат. Не знаю, що з ними. Але з радістю зустрівся б.
Зараз мало речей, окрім здоров'я і безпеки близьких, мене можуть злякати.
Кохання – це коли двом людям більше ніхто і ніщо не потрібне.
Не розумію жінок, які бояться вийти з дому без макіяжу. Таке враження, як тільки виходять на вулицю, починають торгувати собою. Буває в спортзалі ллє піт, а там дівчина з довжелезними віями й макіяжем. Для чого?
Хороший фільм – той, який дає відчуття іншого виміру.
Кохання згасає. У всіх – у свій час. Це залежить від обох людей.
З усіма трьома колишніми дружинами – у чудових стосунках. Інколи навіть зустрічаємося сім'ями.
Єдиний принцип у вихованні дитини – не нашкодити. У першу чергу, поведінка дитини залежить від генетики й спадковості. У другу – від оточення. І тільки третє, що впливає, – це свідомі чи несвідомі зусилля батьків.
Якщо вимагатиму від ближніх діяти згідно із заповідями Бога, то й до мене застосовуватимуть такі критерії. A я теж недосконалий.
Страшно не постаріти, а стати безсилим і залежним від інших. В однієї приятельки виявили ракову пухлину. Могла згоріти за півроку. Завдяки зусиллям сина прожила півтора. Дуже мучилась. Я б собі такого не побажав.
Той, хто прагне ідеалу, приречений на самотність.
Смерті не боюся. З'ясував це для себе, коли пережив 8-годинну операцію. Тоді мені відчинили кватирку на той світ. Але страшно, що не завершу початого й не зроблю обіцяного.
Майдан переміг, бо по той бік барикад не знали що робити. Не розуміли поведінки вільних людей. Намагалися залякувати, на що завжди отримували опір.
Найбільший ворог українців – це совок. Він поки всюди – у звичках, поведінці, манері спілкування й ставленні до роботи.
Поки Росія існує у нинішньому вигляді, Крим не повернути. Для відновлення контролю над півостровом і частиною Донбасу мають зійтися два фактори – розвал Росії та прорив України на всіх рівнях. Чогось одного недостатньо.
Неповагу не можна терпіти.
4 
1
Коментарі
1