УКРАЇНА БЕЗ КРИМУ Й ДОНБАСУ – ЗНАЧНО СИЛЬНІША І МАЄ БІЛЬШЕ ШАНСІВ НА УСПІХ, – ВВАЖАЄ ІСТОРИК І ПОЛІТОЛОГ ОЛЕКСАНДР МОТИЛЬ

Україна за майже 25 років незалежності не стала успішною. А взагалі – здатна стати?

– За цей час Україна дуже змінилася. Переважно – в позитивний бік. Вже є громадянське суспільство, а не просто маси. Зрештою, втрата Криму і Донбасу – також позитивна зміна. Це були найбільш регресивні регіони із совковим населенням, які стримували рух уперед. Україна без Криму й Донбасу – значно сильніша й має більше шансів на успіх. Якщо ці території повернуться в такому стані, як нині, – це буде кінець українського демократичного проекту. Існуватиме Малоросія. Де-факто. Навіть якщо при владі буде Петро Порошенко.

Скільки триватиме така непевна ситуація з війною на Донбасі?

– Довго. Може бути, як із Придністров'ям, Абхазією та Південною Осетією. Або як в Ізраїлі, де конфлікт триває десятиліття. Ситуація на Донбасі не унікальна. Питання – як Україні тут діяти? Програма мінімум – заморозити конфлікт. Як це зробив Ізраїль, де раз на кілька місяців стріляють якісь ракети з обох сторін. Ніхто в такому напруженні не хоче жити, але, як показує досвід, жити так можна. Навіть Західна Європа й США живуть у постійному страху перед тероризмом. Час від часу в лондонському метро вибухають бомби. Але це не заважає країні розвиватися.

 

Оптимальна формула врегулювання конфлікту на Донбасі – консенсус між Україною, Росією та псевдореспубліками. Треба домовлятися, шукати мирну форму співіснування. Мінський формат нічого не вирішує. Люди далі гинуть. За що? Якби за Київ – ще можна було б зрозуміти. Але не за Луганськ із Донецьком.

Путін фактично втратив Україну. Хоча наприкінці 2013 року вона була в його кишені.

Які можуть бути його подальші дії?

– Якби Путін хотів повномасштабної війни, то мав би напасти торік у березні. Я був певен, що російські бомбардувальники рушать на Київ і Львів. Тоді Росія могла захопити Україну відносно легко. Армії не було, всюди – хаос. Але щось Путіна стримало. Що саме – невідомо. Зараз такого шансу в нього немає. Робив помилку за помилкою.

Найбільша ж іронія – якби не Путін і не війна, то НАТО й далі залишилося б порожньою організацією без власного бачення майбутнього. Воно було дієве, доки існував очевидний ворог – Радянський Союз. За останні 25 років європейці практично перестали виділяти гроші на розбудову власних військ. Нині ж усі активізувалися. Навіть Фінляндія говорить про членство в НАТО. Все завдяки Путіну. Він намагається роз'єднати Європу, а насправді – згуртував європейців. Уперше за багато років почалися розмови з американцями щодо спільного протистояння хуліганові.

Від 2006 року пишу, що Путін побудував класичний фашистський режим. Гітлер, як і Муссоліні та Франко, тримався до останнього. Авторитарні лідери інколи відходять. Фашисти ж ніколи.

Диктатори рідко помирають своєю смертю. Що чекає на Путіна?

– Можливо, що його спіткає така сама доля. Експерти чомусь заперечують можливість майдану в Росії. А дарма. Нонсенс говорити, що щось є неможливим у цьому світі. Звісно, інопланетяни не прилетять. А решта все – може бути. Хто думав 1985-го, що через шість років Радянського Союзу не стане? Та й 2013-го казали, що другого Майдану Україні не бачити. А за кілька місяців він вибухнув.

На Росію чекає розпад?

– Рано чи пізно Путіна не стане. Коли такий лідер відходить, утворюється вакуум. Росія ввійде у період смути. У такі часи ймовірні відцентрові тенденції. Перша передумова – занадто велика територія. Друга – Путін створив ­гіперцентралізовану державу. Коли ядро слабшає, еліти на периферіях одразу з цього користаються. Так було в Російській імперії 1917 року, і в Радянському Союзі під кінець 1980-х. Плюс – у регіонах є серйозні економічні проблеми. Вони – на межі банкрутства, бо немає великих дотацій із Москви. Відповідно, шукатимуть способи виживання.

В українському уряді нині є кілька іноземців. Вони ефективні?

– Треба побільше запрошувати іноземців. Є діаспора, яку Україна не використовує. Олег Гаврилишин (канадський економіст українського походження. – "Країна") вже роками буває в Києві. Однак йому жодного разу не запропонували серйозної посади. Або Богдан Футей із Вашингтона – відомий суддя, багато пише про реформу правосуддя в Україні. Його б запросити. Він має гроші в американських банках, тож корупцією не займатиметься. Україна ніколи не відчувала потреби використати досвід діаспори. А там багато активних пенсіонерів, які готові працювати за символічну платню. От як Богдан Вітвіцький (американський юрист українського походження. – "Країна"). Формально йому не дозволили очолити Антикорупційне бюро через поважний вік. Якби хотіли – змінили б цю норму. Він 20 років працював в Антикорупційному бюро в найкорумпованішому штаті Америки – Нью-Джерсі.

Що чекає на Україну в найближчій перспективі?

– Уперше за 25 років Україна перебуває в унікальному стані. Можливо все. Може стати багатою й демократичною. Або ж іще більш корумпованою й кризовою. Але країна знайшла свою ідентичність. Еліта відчуває потребу реформ. Уперше Захід солідно економічно підтримує Україну. Це триватиме й надалі, бо стало питанням геополітичного протистояння з Росією. Громадянське суспільство змобілізувалося. Завжди говорили, що незалежність далася Україні залегко. Тепер люди за неї проливають кров.

В європейців є дуже багато правил, які треба виконати, щоб потрапити до ЄС. Це дороговказ до членства – роби й отримаєш. Якщо проводити реформи такими темпами, як зараз, то вже за рік буде невелике економічне зростання. Найважливіше – стати сучасною і заможною країною. Тоді й членство в Євросоюзі буде не потрібне.

×