Ксенія: Із уроків німецької пригадую ще один тип шлюбу - patchwork family. Це коли батьки розлучилися, потім кожен знов одружився. Мають дітей від першого шлюбу, від другого, діти теж поодружувались і порозлучалися. І така в них велика сучасна родина, куди там цим шлюбам майбутнього.
Бачилася з іспанською режисеркою Паулою Паласіос - вона зняла фільм про жінок у менопаузі в різних країнах. Про традиції, як вони це переживають. Кажу:
- От бачиш, українці неспроможні на цю тему говорити. Кожна матір це пережила, але вона не дуже буде відверта з донькою.
- У мене в Іспанії те ж саме, - відповідає. - І в африканському племені, і з французькою акторкою - у них все так само, всі соромляться.
Дуже вразило про секс у 12 років - не знаю, по-моєму, це трошки… У мене в 12 тільки цицьки почали рости, про що можна говорити, який секс? Показують ці юні дарованія, цю Ассоль у 15 чи 16 років - а на них усі дивляться й думають, що це нормально - виглядати такою дорослою тьоткою, в якої вже все в цьому житті було.
Прочитала недавно, що в Австралії пошили ліфчик для учениць початкової школи - із наповненням, тобто бюстгальтер одразу з цицьками в ньому. Вони фактично стимулюють прискорене дорослішання. Але такі діти - це просто мрія педофілів. Їй 10 років, але вона штучно виглядає на 20.
Вікторія: Недавно по ТБ бачила сюжет до дня Києва. Там був коментар дівчинки. Вона виглядала дорослою такою, розвиненою - а тоді почала говорити й ти розумієш, що вона максимум класі в сьомому. Каже такі наївні речі, типу, "треба любити Київ". Дитячим голосом, з абсолютно дитячими інтонаціями. Такий дисбаланс.
Ксенія: Секс у 12 та відсутність сексу в 38 - це крайнощі. Думаю, через брак освіти. Про прокладки нам у школі розказувала стара вчителька біології - викликала дівчат у клас, хлопцям приходити заборонила. Але вони, ясна річ, підслуховували. Вона це так розповідала, ніби з нами, 14-річними, великим секретом ділилася. Смішно дівчатам у такому віці про прокладки розповідати.
Пам'ятаю, років у 12 батьки подарували мені книжку, зелену таку. Сором'язливо підсунули, щоб я її почитала - а якщо виникнуть якісь запитання, то мені все розкажуть. Але цю книжку я знайшла, ще коли мені було 7. Минуло п'ять років, поки батьки дозріли, що мені треба дізнатися про чоловіків, жінок та дорослішання.
Пригадую ще ситуацію в піонертаборі, у дівчачій кімнаті на вісім осіб. Одна каже: "Ви знаєте, що таке оргазм?" Я тоді точно знала, що таке організм. "Ну, зараз я вам усе розкажу". І це було так смішно, коли хтось пояснював такі речі, ніби розуміється на цьому. Тому правильно каже психолог, дізнаватися від однолітків - не найкращий спосіб.
Ксенія: Якоб Пройсс почав більше говорити, аніж коли вперше презентував свій "Інший "Челсі" в березні. Як Коля Левченко вибирав штори й грубо висловився про вітчизняних виробників - у фільмі цього не було, а тепер він розказує. Коли тільки приїхав, питав: ну, как ты думаешь, будет немножко людей, да? А зараз уже збирається DVD тут видавати.
Вікторія: Цікавіше було б прочитати аналітику, щось більше. Не тільки Пройсса взяти, а інших іноземців, які знімали про Україну, - що їх інтересує. Тим більше зараз, завдяки Євро-2012, зацікавленість більша. Вони знають, що таке футбол, але хочуть уявити, як він виглядає в Україні. Навіть режисери, які приїжджали на DocuDays, зібрали якісь намітки для подальшої роботи. Паула Паласіос збирається знімати фільм про біженців в Україні.
Ксенія: Нічого не знала про кленовий сироп - просто два слова з американських фільмів, як "арахісове масло". Колись колега з Канади привезла карамельку з кленового сиропу. На смак вона була, як цукерки, які ми в дитинстві колись варили з цукру й оцту. І тут дядько розказує, як на снігу карамельки робить внукам. Хоч із кленів, хоч зі звичайного цукру, а всюди однаково.
Біографічна довідка Франка говорить про нього більше, ніж усе, що ми вчили в школі. Вразило, яким він справді був пророком і передбачив багато різних речей. Сподобалися Франкові пророкування - про емансипацію, партнерські стосунки, роль жінки. Він 100 років тому казав про те, до чого зараз начебто дійшли й за що намагаються боротися.
Цікаво було дізнатися про золотий парашут, срібний, бляшаний - хто там що отримує в світі при звільненні. Бо в нас, по-моєму, є тільки один різновид - гівняний копняк. Його видають усім незалежно від того, хто з яким парашутом прийшов, з якою "кришею". Колись нас звільняли з роботи, бо в одному великому концерні двоє олігархів щось не поділили. І через те, що ці двоє жлобів не могли домовитися, пару сотень людей кілька місяців сиділи без зарплати. Потім сказали:
- Харашо, ми виплатимо вам зарплату, але без жодних компенсацій за два місяці, як за законом має бути.
- Ви що, охрініли, - говоримо, - ми тут сидимо, три місяці чекаємо зароблене.
- Ага, хочете компенсацію? От у вас офіційний оклад - 40 відсотків від того, що ви фактично отримуєте. І ми вам виплачуємо компенсацію за два місяці плюс борги, але все по 40 відсотків.
Загалом виходило менше. Ніхто не погодився, звісно. Так що ніяких парашутів. У нас тільки "дякую" і "йдіть до сраки".
Малуха - мій кумир із самого дитинства, коли дивилася "Альфа". Він дуже правильно сказав, що треба вчити українську орфоепію, робити вправи на дихання й тоді голос буде нормально звучати. Це те, чим не займається жоден наш тележурналіст. І виглядає, як повний кончений лось, бо не знає мови, як вимовляти звуки й де розставляти логічні наголоси. Таке враження, що всі наші телевізійні журналісти - ну, відсотків 90 - не розказують про те, що сталося, а ніби стоять на табуреті перед великим натовпом і красуються. Бо тележурналіст не може собою не красуватися.
2 
1
Коментарі