Вівторок, 17 липня 2018 10:26

Два Майдани не знищили отриману після розвалу Радянського Союзу систему

Якої України ми хочемо

Під час дискусії у Львові "Якої ми хочемо України?" політик і дипломат Роман Безсмертний звернув увагу на те, що "інформаційно держава у війні, але юридично не воює. Ми живемо в країні, де солдат воює, офіцер воює, народ воює, бо хоронить своїх синів, а влада – ні". Зауваження слушне: проблема позиціонування "війни на Донбасі", а не "війни в Україні" нікуди не щезла. Одначе відповіді на питання "якої ми хочемо України?" не прозвучало. Зокрема, й через хаос термінів і міркувань. "Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь", – радив геніальний француз Рене Декарт.

Про цю сентенцію, очевидно, забув лідер рок-гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук. "Що таке система? – запитує він як громадський діяч і, можливо, майбутній кандидат у президенти. – Це політики, які керують нами. Це правила, які усталені, на жаль, не нами з вами, але за якими змушені жити. Система – це великий пост-гоббсівський Левіафан, який живе своїм життям і змушує нас підлаштовуватися під себе".

  Олег РОМАНЧУК, публіцист
Олег РОМАНЧУК, публіцист

Колишній фізик, напевно, призабув, що, за класичним визначенням автора загальної теорії систем Людвіга фон Берталанфі, система – це сукупність взаємодіючих елементів за умови, що вона під час аналізу чи експерименту розглядається як єдине ціле. Це стосується і соціальних систем. Держав зокрема.

Звісна річ, політик може оперувати й образами. Приміром, як свого часу Алєксандр Радіщев схарактеризував Російську імперію як систему: "Чудіще обло, озорно, огромно, стозєвно і лаяй".

"Ні, не Сталін – кат, не Берія навіть, не Суслов. Один кивав і хмурився, другий катував особисто, третій гноїв великі книги і керував нашою духовною дієтою. А яка різниця? Що вони без системи? – точно схопив суть трагедії й драми совєтського і постсовєтського суспільства режисер Сергій Параджанов. – Система – кат, прощати її не маємо права. Інакше ми й справді діти її, і тоді горе нам".

Колишній совєтський військовий розвідник Володимир Різун, знаний під псевдонімом Віктор Суворов, схарактеризував це соціальне поняття образно: "Система – це десятки, сотні, тисячі й мільйони людей. Повністю і остаточно вона склалася в той момент, коли перші краплі робітничої крові впали на бруківку Літейного проспекту. Й існує вже 80 років".

Система босяцької черні з бігом часу самоорганізовувалася, поступово перетворю­ючись на самодостатню структуру. Вона виробляла власні пріоритети, ставила завдання, формулювала свої цілі, відмінні від інтересів народу. Творці системи були змушені йти за логікою самоорганізовування власного дітища – тоталітарного монстра. Це не "великий пост-гоббсівський Левіафан, який живе своїм життям і змушує нас підлаштовуватися під себе", як вважає Вакарчук. Усі ми є уламками-елементами цього чудовиська. Музикант каже: "Потрібно змінювати систему". Так, треба. Але як? І що саме змінювати?

Святослав Вакарчук запитує: "Що характеризує цю систему найбільше?" І відповідає: "Страх". Із теорії систем відомо, що систему насамперед характеризують зв'язки. У соціальній системі вони можуть бути найрізноманітніші: культурні, економічні, фінансові, моральні, корупційні, правові. Без зв'язків система – ніщо.

Щоб змінити на ліпше Українську державу, треба знищити порочні зв'язки. Але при цьому варто пам'ятати правило праксеолога Тадеуша Котарбінського: кожна добра справа, що затівається в межах порочної системи, рано чи пізно нейтралізується нею. Наочний приклад: невдале реформування української поліції. Надто кримінальної.

Мав рацію правозахисник і публіцист Мирослав Маринович: "Уся справа в совєтському елементі управління. Якщо він збережеться, то при "національній моделі" держава буде антиукраїнська".

  ”Кадри і зв’язки вирішували й вирішують усе. Чи майже все. Перемогти систему – це знищити її зв’язки, цінності та правила гри… Той, хто наважується взяти участь в ігрищах системи, стає не просто її елементом, а рабом”, – пише публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Кадри і зв’язки вирішували й вирішують усе. Чи майже все. Перемогти систему – це знищити її зв’язки, цінності та правила гри… Той, хто наважується взяти участь в ігрищах системи, стає не просто її елементом, а рабом”, – пише публіцист Олег РОМАНЧУК. Художник Володимир Казаневський бачить це так

У владних структурах після Революції гідності дедалі виразніше вимальовується саме така "політична модель". І саме через совєтський елемент управління, який продовжує функціонувати.

Система знову нав'язала свої правила гри. Продумано розчищала дорогу черні у владні структури, які формувалися з перевірених кадрів, з "беркутів" без честі й совісті. Кадри і зв'язки вирішували й вирішують усе. Чи майже все. Перемогти систему – це знищити її зв'язки, цінності та правила гри. Бо зараз 1 відсоток премії чиновника може в понад 100 разів перевищувати довічну пенсію більшості громадян.

Неоковирні спроби трансформувати совєтську республіку в демократичну державу виявилися безуспішними. Той, хто наважується взяти участь в ігрищах системи, стає не просто її елементом, а рабом. Лідера політично наївної молоді Святослава Вакарчука можуть використати олігархічні клани. Здобувши владу, вони знайдуть спосіб позбутися політичного баласту.

"Будь-яка 60-річна людина жила в системі, і не ламатиме її. Не вважаю, що це здатен зробити і Вакарчук, на жаль. Але потрібна людина з його покоління, – каже міський голова Глухова на Сумщині Мішель Терещенко – колишній громадянин Франції. – Отриману після розвалу Радянського Союзу систему до сьогодні ніхто не зміг знищити, навіть два Майдани".

Ті, хто розповідають про новий курс для Української держави, переважно є гвинтиками системи.

Починаючи з 21 січня 2009 року, відвідувачі ­інтернет- видання "Українська правда" могли бачити світлину Олександра Прокопенка. Він зробив її під час церемонії підписання документів між Україною та Росією. Фотограф уловив найвідповідальнішу мить завершення скандальних "газових" перемовин. За столом сидять Олег Дубина, який схилився над документом, ставлячи підпис, і Олексій Міллер – тримає в руці авторучку й запитально дивиться на голову правління НАК "Нафтогаз України". За ними стоять прем'єр-міністри Юлія Тимошенко і Владімір Путін. Об'єктив фотоапарата зафіксував хвилювання Міллера: підпише чи не підпише Дубина невигідну для України угоду? Обличчя Юлії Володимирівни випромінює розгубленість.

За два тижні, 7 лютого, на 45-й Мюнхенській конференції з питань безпеки Тимошенко заявила (російською мовою), що Україні не треба вступати в НАТО, оскільки це не подобається Кремлю: "Есть вопросы более высокого уровня. Как это воспримет Россия, и как это отразится на взаимодействии и партнерстве Европы и РФ, если Украина и подобные страны будут двигаться в НАТО".

За п'ять років, 28 лютого 2014‑го, на засіданні Ради нацбезпеки й оборони лідер партії "Батьківщина" заявила: "Маємо сьогодні благати все міжнародне співтовариство стати на захист України. Це наша єдина надія. Жоден танк не повинен виїхати з казар­ми, жоден солдат не повинен підняти зброю, тому що це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Маємо стати найбільш мирною нацією на планеті, поводитися, як голуби миру".

Тепер цей політик пропонує Україні "новий курс" і "нові можливості для кожного". А ще заявляє: "Порошенко хоче ініціювати початок великої війни в Україні, щоб додатково були захоплені території країни. Він хоче запровадити надзвичайний стан, щоб не проводити вибори".

Були й інші химерні, дивні, скандальні, драматичні історії з іншими лідерами системи. Які доводять: ці люди ніколи не змінюватимуть її. Ніколи й нізащо.

Тим часом Українську державу нагально треба перезаснувати – кардинально замінити "операційну систему". Однак бракує відповідального проводу, готової до сучасних викликів влади.

Країна потребує відвоювання – reconquista. Українцям треба чимскоріш запропонувати амбітний проект перезаснування держави, який би згуртував націю, виробив спільне бачення майбутнього. Офіційно зареєстровані 352 партії не спромоглися цього зробити. В умовах російсько-української війни "жити по-новому" не вдалося. Можливо, парламент мав би складатися не з висуванців ялових партій, а з представників різних соціальних груп – службовців, фермерів, освітян, підприємців, науковців, робітників, які б, урешті-решт, визначилися з пріоритетами, цінностями й принципами?

Але на запитання "Якої ми хочемо України?" насамперед мають відповісти Установчі збори, першим завданням яких є визначення соціально-економічного устрою країни. Він повинен забезпечити умови зростання добробуту, дотримання свобод, надійної оборони. Своє слово має сказати громадянський націоналізм. "Нація перемагає у своїй країні тільки тоді, коли її очолює наснажена філософією націоналізму еліта", – стверджував видатний діяч національно-визвольного руху Італії XIX століття Джузеппе Мацціні

Зараз ви читаєте новину «Два Майдани не знищили отриману після розвалу Радянського Союзу систему». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1650
Голосування Які перспективи "Динамо" на Лігу чемпіонів?
  • 1) навіть "Славію" не пройдуть
  • 2) "Славію" пройдуть, але "Аякс" чи "Стандарт" - ні
  • 3) все буде добре, проб'ються до групового турніру
Переглянути
Погода