четвер, 30 березня 2017 16:16

"Доки існують олігархи – держава не буде українською"

Президенту, прем'єр-міністру, голові Верховної Ради треба боятися народу, а не ворогів. Вороги є для того, щоб із ними боротись, – каже народний депутат Дмитро Ярош

Як ставитесь до торговельної блокади окупованої частини Донбасу?

– З початку бойових дій вимагали повного розриву економічних відносин не тільки з окупованими територіями, а й із Росією як країною-агресором. Будь-яку торгівлю під час війни не можна виправдовувати.

Прем'єр Гройсман каже, що блокада зупиняє економічне зростання в країні. Треба було думати про це раніше. Варто шукати те, що об'єднує суспільство. Якщо кожен тягнутиме у свій куток – Росія нас роздавить. Морально ми підтримуємо блокадників. Хоча треба було робити інакше, з мінімальними втратами для держави й економіки. Але є позитив – удар по олігархату. Доки існують олігархи – держава не буде українською по суті.

Який вихід?

– Простих рішень нема, треба вести переговори. Як тільки проллється хоч крапля крові, це переросте в громадянський конфлікт. Потрібен план. Щоб люди розуміли – йдемо до повної незалежності від поставок антрациту.

Як бути з тим, що європейські суди арештовують кошти людей із найближчого оточення Януковича, а українські – розморожують?

– Це – відсутність політичної волі. Реформи варто починати із судової системи. Вона лишилась окупаційною, є опорою антиукраїнського олігархічного режиму. Це треба припиняти. Однак не факт, що зможемо зробити це за каденції нинішніх владоможців.

Чим завершиться справа Насірова?

– Як казав Вацлав Гавел, краще п'ять років помилок, ніж 20 – саботажу. Хай роблять, хай помиляються, хай саджають наволоч, якщо вона заважає жити українцям.

Не бачимо чітких програм дій щодо реформ, боротьби з корупцією, Донбасу, Криму. Влада топчеться на місці?

– Рух є у багатьох напрямках. Приміром, влада віртуозно зіграла з Мінськом. Дипломатична пауза дала можливість перегрупувати сили на фронті. А вибори на Донбасі вже не обговорюють.

Зростає рівень боєздатності Збройних сил.

Коли прийшла постмайданна влада, казна була порожня. Порошенко, Турчинов і Яценюк змогли втримати ситуацію. Ми не втратили державу.

Підвищили мінімальну заробітну плату. Водночас зникають малий і середній бізнес.

  Дмитро ЯРОШ, 45 років, народний депутат. Народився 30 вересня 1971 року в Кам’янському (до перейменування – Дніпродзержинськ. – Країна) на Дніпропетровщині. Мати Ірина працювала на вагонобудівному заводі, батько Анатолій – інженером на металургійному комбінаті. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету. Із 1989-го – член Народного руху, Гельсінської спілки. У квітні того ж року підняв синьо-жовтий прапор у Кам’янському – першому місті на Східній Україні. У червні 1994-го очолив всеукраїнську організацію ”Тризуб” імені Степана Бандери. Із 2012-го – провідник ”Тризуба”. 25 листопада 2013-го створив громадський рух ”Правий сектор”, куди ввійшли організації ”Тризуб”, УНА-УНСО, ”Карпатська Січ”, ”Патріот України”, ”Білий молот”. Були частиною самооборони Майдану. Згодом ”Правий сектор” став партією. З квітня 2014-го формував добровольчі загони для боротьби з російською агресією. Брав участь у воєнних діях. За три місяці оголосив про створення Добровольчого українського корпусу. 2014 року балотувався на посаду президента України. Став 11-м. Після цього виграв вибори до Верховної Ради в окрузі № 39 з центром у селищі Васильківка  на Дніпропетровщині. Позаторік отримав поранення, вийшов із ”Правого сектора”. Заснував громадську організацію ”Національний рух ”ДІЯ”, формує Українську добровольчу армію. Із дружиною Ольгою мають дочок Анастасію, Ірину і сина Дмитра. Дочки заміжні. Анастасія виховує двох синів
Дмитро ЯРОШ, 45 років, народний депутат. Народився 30 вересня 1971 року в Кам’янському (до перейменування – Дніпродзержинськ. – Країна) на Дніпропетровщині. Мати Ірина працювала на вагонобудівному заводі, батько Анатолій – інженером на металургійному комбінаті. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету. Із 1989-го – член Народного руху, Гельсінської спілки. У квітні того ж року підняв синьо-жовтий прапор у Кам’янському – першому місті на Східній Україні. У червні 1994-го очолив всеукраїнську організацію ”Тризуб” імені Степана Бандери. Із 2012-го – провідник ”Тризуба”. 25 листопада 2013-го створив громадський рух ”Правий сектор”, куди ввійшли організації ”Тризуб”, УНА-УНСО, ”Карпатська Січ”, ”Патріот України”, ”Білий молот”. Були частиною самооборони Майдану. Згодом ”Правий сектор” став партією. З квітня 2014-го формував добровольчі загони для боротьби з російською агресією. Брав участь у воєнних діях. За три місяці оголосив про створення Добровольчого українського корпусу. 2014 року балотувався на посаду президента України. Став 11-м. Після цього виграв вибори до Верховної Ради в окрузі № 39 з центром у селищі Васильківка на Дніпропетровщині. Позаторік отримав поранення, вийшов із ”Правого сектора”. Заснував громадську організацію ”Національний рух ”ДІЯ”, формує Українську добровольчу армію. Із дружиною Ольгою мають дочок Анастасію, Ірину і сина Дмитра. Дочки заміжні. Анастасія виховує двох синів

Система безпеки покращилась?

– Подивіться на кількість терактів в Україні за час війни. Це – результат роботи Служби безпеки. При цьому на владу треба давити постійно. Вона завжди має відчувати на своїй горлянці міцну хватку народу. Тільки щось не те – здавили і прибрали зі шляху. Хай інші займаються.

Чи потрібні дострокові вибори?

– Ще 2014 року треба було запровадити воєнний стан, заборонити будь-яку демократію і вибори. Ввести військово-польові суди й розстріли. І ми давно виграли б цю війну.

Я не прихильник виборів під час війни. Буде стільки крику, галасу та іншого непотрібного, що Росія скористається цим. Але й не бачу трагедії у дострокових виборах. Нинішня Верховна Рада – це шоу, де депутати знімають себе на мобілки. Під час війни влада має поводитись інакше. Не можу на це вплинути, бо не маю навіть фракції.

Як бути з воєнним станом?

– Він завжди на часі, доки йде війна. Олігархату він не потрібен, тому його не запроваджують. Війну неможливо виграти, не мобілізувавши всі ресурси народу, держави. Тим більше, війну з Російською імперією.

Якби змобілізували країну 2014-го, то війну вже виграли б. Про Крим говорити важче. Але на Донбасі – переконаний. Ми ж зайшли в Донецьк, а "Айдар" був усередині Луганська. Потім отримали наказ відступити.

Нинішня влада може повернути довіру народу?

– Навіть якщо зроблять щось хороше – суспільство сприйме негативно. Бо вже перейшли рубікон. Президенту потрібно спиратися на широкий суспільний загал, а не заводити в Адміністрацію й уряд бізнес-партнерів. Прем'єру варто налагоджувати діалог із малим і середнім бізнесом, а не тільки з олігархами. Ситуацію повернути можна. Але навряд чи вони здатні на це. Мова не про персони. Яка різниця, хто президент: Порошенко, Тимошенко, Садовий. Аби справу робили для народу й країни. І щоб не були антидержавними елементами, як Янукович.

Ви зустрічаєтеся з Порошенком?

– Час від часу. Востаннє бачились наприкінці січня. Говорили про ситуацію на фронті, про те, що добровольча армія – це не незаконне воєнізоване формування, а практично регулярна частина. Сподіваюся, статус учасника бойових дій дадуть хлопцям, які воювали й воюють зараз. Нам вдалося вибити його для загиблих побратимів.

Коли розчарувались від роботи у Верховній Раді?

– У парламент зайшли комбати, які були на війні. Думав, ця Верховна Рада діятиме рішучіше. Подав кілька законо­проектів про резервні армії. Мав надію, що вирішимо питання озброєння ­народу. Що деолігархізація піде швидше.

Так не сталося. Влада почала забагато маніпулювати. У Верховній Раді рішень не приймають. Адміністрація президента дає вказівку ручним фракціям – ті голосують. Можна скільки завгодно волати з місця, з трибуни, а рішення все одно ухвалять таке, як сказав президент.

На що впливає Верховна Рада?

– Від парламенту залежить багато що, але центр прийняття рішень залишається на Банковій. Так було за Кучми, Януковича. Мабуть, тільки при Ющенку не було.

Якщо живемо в демократичному суспільстві, то давайте розділимо владу, реформуємо судову систему.

Торік у липні ви представляли законопроект про Українську добровольчу армію. Просили сприяння президента. Але законопроект досі навіть не зареєстрували. Чому?

– Тоді не знайшов 226 голосів. Говорив із президентом, і на останній зустрічі – теж. Він відповів: "Дмитре, я подумаю".

Суспільство визнало Українську добровольчу армію як військову силу, що стоїть на сторожі української державності. Уся зброя в нас облікована. Президенту говорив: "Я єдиний, хто зброю в тилу скуповує і везе на фронт. Усі інші – навпаки". Закон допоміг би в питаннях забезпечення УДА. Ми не претендуємо на місце Збройних сил – це нереально. Але можемо показувати приклад мотивованості, високого професіоналізму командирів і бійців.

Влада боїться закону про Українську добровольчу армію?

– Хто ж не боїться озброєного народу? Думають, створює їм загрозу. Якоюсь мірою – так. Чиновники втратять можливість нахабно красти, поліцейські – чинити свавілля. Бо можна отримати кулю. Ми ж козацька нація, а козак – це вільна озброєна людина. Влада таких боїться. Але страх треба переборювати.

На Майдані зброї не було, однак владі це не допомогло. Чому зараз такий страх?

– На Майдані зводили редути за півгодини. Там ніхто ніким не керував. Найбільше бояться такої самоорганізації.

Коли повернемо Донбас і Крим?

– Донбас можемо повернути у найближчій перспективі. Із Кримом буде важче. Треба активно сприяти розвалу Російської імперії. Використовувати всі дестабілізуючі фактори всередині РФ – мусульманський, ­північно-кавказький, китайський. Тоді повернемо Крим без крові. Я – не прихильник воєнної операції там. Весь півострів – це військова база. Рельєф місцевості несприятливий для наступальних бойових дій.

Маємо ресурс, щоб розхитувати Росію зсередини?

– Маємо. Але потрібна політична воля керівництва держави. Знаєте, скільки за нас воюють чеченців? А скільки ще хочуть. Це – Північний Кавказ, де воно тліє. Ґрунт для повстань є в Чечні, Дагестані, Кабардино-Балкарії. Над цим треба працювати. У Росії – мільйони приспаних українців. Багато з них стали яничарами. Але є й такі, що підтримують Україну, її незалежність.

Що можемо просити у Європи?

– Бажано – нічого. Їм треба диктувати певні умови. Вже ніхто не сумнівається, що Україна – щит на шляху російської орди. Прибалти це розуміють найкраще, поляки – теж. Можемо домовитись про рівнопартнерські стосунки і створити Балто-Чорноморський союз. Це – альтернатива Євросоюзу, який тріщить по швах, і азійському простору. З об'єкта геополітики можемо стати суб'єктом. І самі нав'язувати правила гри.

Як виграти війну в Росії без того, щоб вона розпалася?

– Світ – на нашому боці. Й адміністрація Дональда Трампа це підтвердила. Донбас можемо звільнити за рік-два. Потрібна політична воля і поменше страхів. У Святому Письмі словосполучення "не бійся" згадується 365 разів. Президентові, прем'єр-­міністру, голові Верховної Ради треба боятися народу, а не ворогів. Вороги є для того, щоб з ними боротись.

Які стосунки вибудовувати з Росією?

– До звільнення наших територій – ніяких, зокрема дипломатичних. Спілкуватись – через посередників.

У Росії на заробітках понад два мільйони українців.

– Якби у заробітчан була національна гордість, вони туди не поїхали б. Маєш гордість – працюй в Україні або їдь на Захід. З ним ми не воюємо. Їхати в Росію – це колаборація. Я б таких назад не пускав.

Як живуть люди на Донбасі?

– Відсотків 10 там – активні колабораціоністи, сепаратисти. А основній масі при кому буде краще жити – так і буде. Коли звільнимо території, із ними треба буде працювати. Там зростає процент людей, які пов'язують майбутнє з Україною.

Вони чекають звільнення територій?

– Так. І допомагають нам. Інформують про пересування російських військових підрозділів. На Донбасі діє українське підпілля.

Як змінилась армія за три роки?

– Зріс рівень професіоналізму й матеріально-технічного забезпечення. Влітку 2014 року хлопці воювали у тапочках. Але мотивованість – впала. Зараз платять людям непогані гроші – порівняно з тилом. Дехто прийшов не воювати, а відбути конт­ракт. Найбільшою проблемою є совковість у підходах. Вистачає перестраховщиків, які бояться відкривати вогонь у відповідь. Але є й плюс: багато офіцерів, які служили в перший рік, навчаються в академії.

Треба підготувати касту, яка замінить паркетних генералів. Тоді окуповані території звільнимо швидше і з мінімальними втратами. Наступ – це завжди втрати. Інакше не буває. Треба досягти переваги в живій силі, техніці, артилерійських стволах – на кожен кілометр фронту.

За яких умов хлопці з фронту підуть зі зброєю на Банкову?

– Якщо буде зрада національних інтересів президентом, Верховною Радою – віддадуть території, підпишуть капітуляцію. Але не думаю, що таке станеться.

Чому півроку не було обміну полоненими?

– Рішення приймає Путін або його оточення. Наші полонені – це фактор впливу Росії. Матері мають повне право кричати, що влада нічого не робить. Знаю позицію Порошенка: він хоче повитягувати всіх, щоб хоч це йому не закидали. Цим активно займаються Служба безпеки, Міністерство закордонних справ.

Мінський процес загальмував, а обмін йшов у зв'язці з ним. Росія може віддати когось хіба для розкрутки деяких політичних персонажів.

Ви кажете, що ставку треба робити на нових людей. Де вони?

– З'являються. Скрізь є люди, на яких можна спиратися. Якщо правильно запустити механізми оновлення, їх буде більше.

Ситуація нагадує діжку з нечистотами. Кожного дня туди додають ложку джерельної води. Надіються, що з діжки можна буде напитися. Консистенція змінюється, але смердіти не перестає. Потрібна нова, якісна діжка. Тобто система.

Процес почався – у Збройних силах, поліції. У влади немає іншого шляху. Якщо не проведуть системні зміни – підуть у небуття. Тоді їм буде гірше, ніж Януковичу. Той встиг утекти.

Яке першочергове завдання для України та кожного українця?

– Виграти війну з Російською ­імперією. Негативні сторони нашої влади – це наслідок російської колонізації. Комплекси меншовартості, демілітаризація свідомості – нав'язувалися. Цього треба позбутися. Ведуча на "5 каналі" в Шевченківські дні читає вірш "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями". Це – революційний крок у духовній сфері. Приклад деколонізації свідомості.

Якою буде Україна через рік?

– Україна має всі шанси стати самостійною соборною державою української нації на українській землі. За рік не досягнемо мети, але наблизимось суттєво. Дасть Бог, виграємо війну. Треба молитися й діяти.

Зараз ви читаєте новину «"Доки існують олігархи – держава не буде українською"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути