Президенту, прем'єр-міністру, голові Верховної Ради треба боятися народу, а не ворогів. Вороги є для того, щоб із ними боротись, – каже народний депутат Дмитро Ярош
Як ставитесь до торговельної блокади окупованої частини Донбасу?
– З початку бойових дій вимагали повного розриву економічних відносин не тільки з окупованими територіями, а й із Росією як країною-агресором. Будь-яку торгівлю під час війни не можна виправдовувати.
Прем'єр Гройсман каже, що блокада зупиняє економічне зростання в країні. Треба було думати про це раніше. Варто шукати те, що об'єднує суспільство. Якщо кожен тягнутиме у свій куток – Росія нас роздавить. Морально ми підтримуємо блокадників. Хоча треба було робити інакше, з мінімальними втратами для держави й економіки. Але є позитив – удар по олігархату. Доки існують олігархи – держава не буде українською по суті.
Який вихід?
– Простих рішень нема, треба вести переговори. Як тільки проллється хоч крапля крові, це переросте в громадянський конфлікт. Потрібен план. Щоб люди розуміли – йдемо до повної незалежності від поставок антрациту.
Як бути з тим, що європейські суди арештовують кошти людей із найближчого оточення Януковича, а українські – розморожують?
– Це – відсутність політичної волі. Реформи варто починати із судової системи. Вона лишилась окупаційною, є опорою антиукраїнського олігархічного режиму. Це треба припиняти. Однак не факт, що зможемо зробити це за каденції нинішніх владоможців.
Чим завершиться справа Насірова?
– Як казав Вацлав Гавел, краще п'ять років помилок, ніж 20 – саботажу. Хай роблять, хай помиляються, хай саджають наволоч, якщо вона заважає жити українцям.
Не бачимо чітких програм дій щодо реформ, боротьби з корупцією, Донбасу, Криму. Влада топчеться на місці?
– Рух є у багатьох напрямках. Приміром, влада віртуозно зіграла з Мінськом. Дипломатична пауза дала можливість перегрупувати сили на фронті. А вибори на Донбасі вже не обговорюють.
Зростає рівень боєздатності Збройних сил.
Коли прийшла постмайданна влада, казна була порожня. Порошенко, Турчинов і Яценюк змогли втримати ситуацію. Ми не втратили державу.
Підвищили мінімальну заробітну плату. Водночас зникають малий і середній бізнес.
Система безпеки покращилась?
– Подивіться на кількість терактів в Україні за час війни. Це – результат роботи Служби безпеки. При цьому на владу треба давити постійно. Вона завжди має відчувати на своїй горлянці міцну хватку народу. Тільки щось не те – здавили і прибрали зі шляху. Хай інші займаються.
Чи потрібні дострокові вибори?
– Ще 2014 року треба було запровадити воєнний стан, заборонити будь-яку демократію і вибори. Ввести військово-польові суди й розстріли. І ми давно виграли б цю війну.
Я не прихильник виборів під час війни. Буде стільки крику, галасу та іншого непотрібного, що Росія скористається цим. Але й не бачу трагедії у дострокових виборах. Нинішня Верховна Рада – це шоу, де депутати знімають себе на мобілки. Під час війни влада має поводитись інакше. Не можу на це вплинути, бо не маю навіть фракції.
Як бути з воєнним станом?
– Він завжди на часі, доки йде війна. Олігархату він не потрібен, тому його не запроваджують. Війну неможливо виграти, не мобілізувавши всі ресурси народу, держави. Тим більше, війну з Російською імперією.
Якби змобілізували країну 2014-го, то війну вже виграли б. Про Крим говорити важче. Але на Донбасі – переконаний. Ми ж зайшли в Донецьк, а "Айдар" був усередині Луганська. Потім отримали наказ відступити.
Нинішня влада може повернути довіру народу?
– Навіть якщо зроблять щось хороше – суспільство сприйме негативно. Бо вже перейшли рубікон. Президенту потрібно спиратися на широкий суспільний загал, а не заводити в Адміністрацію й уряд бізнес-партнерів. Прем'єру варто налагоджувати діалог із малим і середнім бізнесом, а не тільки з олігархами. Ситуацію повернути можна. Але навряд чи вони здатні на це. Мова не про персони. Яка різниця, хто президент: Порошенко, Тимошенко, Садовий. Аби справу робили для народу й країни. І щоб не були антидержавними елементами, як Янукович.
Ви зустрічаєтеся з Порошенком?
– Час від часу. Востаннє бачились наприкінці січня. Говорили про ситуацію на фронті, про те, що добровольча армія – це не незаконне воєнізоване формування, а практично регулярна частина. Сподіваюся, статус учасника бойових дій дадуть хлопцям, які воювали й воюють зараз. Нам вдалося вибити його для загиблих побратимів.
Коли розчарувались від роботи у Верховній Раді?
– У парламент зайшли комбати, які були на війні. Думав, ця Верховна Рада діятиме рішучіше. Подав кілька законопроектів про резервні армії. Мав надію, що вирішимо питання озброєння народу. Що деолігархізація піде швидше.
Так не сталося. Влада почала забагато маніпулювати. У Верховній Раді рішень не приймають. Адміністрація президента дає вказівку ручним фракціям – ті голосують. Можна скільки завгодно волати з місця, з трибуни, а рішення все одно ухвалять таке, як сказав президент.
На що впливає Верховна Рада?
– Від парламенту залежить багато що, але центр прийняття рішень залишається на Банковій. Так було за Кучми, Януковича. Мабуть, тільки при Ющенку не було.
Якщо живемо в демократичному суспільстві, то давайте розділимо владу, реформуємо судову систему.
Торік у липні ви представляли законопроект про Українську добровольчу армію. Просили сприяння президента. Але законопроект досі навіть не зареєстрували. Чому?
– Тоді не знайшов 226 голосів. Говорив із президентом, і на останній зустрічі – теж. Він відповів: "Дмитре, я подумаю".
Суспільство визнало Українську добровольчу армію як військову силу, що стоїть на сторожі української державності. Уся зброя в нас облікована. Президенту говорив: "Я єдиний, хто зброю в тилу скуповує і везе на фронт. Усі інші – навпаки". Закон допоміг би в питаннях забезпечення УДА. Ми не претендуємо на місце Збройних сил – це нереально. Але можемо показувати приклад мотивованості, високого професіоналізму командирів і бійців.
Влада боїться закону про Українську добровольчу армію?
– Хто ж не боїться озброєного народу? Думають, створює їм загрозу. Якоюсь мірою – так. Чиновники втратять можливість нахабно красти, поліцейські – чинити свавілля. Бо можна отримати кулю. Ми ж козацька нація, а козак – це вільна озброєна людина. Влада таких боїться. Але страх треба переборювати.
На Майдані зброї не було, однак владі це не допомогло. Чому зараз такий страх?
– На Майдані зводили редути за півгодини. Там ніхто ніким не керував. Найбільше бояться такої самоорганізації.
Коли повернемо Донбас і Крим?
– Донбас можемо повернути у найближчій перспективі. Із Кримом буде важче. Треба активно сприяти розвалу Російської імперії. Використовувати всі дестабілізуючі фактори всередині РФ – мусульманський, північно-кавказький, китайський. Тоді повернемо Крим без крові. Я – не прихильник воєнної операції там. Весь півострів – це військова база. Рельєф місцевості несприятливий для наступальних бойових дій.
Маємо ресурс, щоб розхитувати Росію зсередини?
– Маємо. Але потрібна політична воля керівництва держави. Знаєте, скільки за нас воюють чеченців? А скільки ще хочуть. Це – Північний Кавказ, де воно тліє. Ґрунт для повстань є в Чечні, Дагестані, Кабардино-Балкарії. Над цим треба працювати. У Росії – мільйони приспаних українців. Багато з них стали яничарами. Але є й такі, що підтримують Україну, її незалежність.
Що можемо просити у Європи?
– Бажано – нічого. Їм треба диктувати певні умови. Вже ніхто не сумнівається, що Україна – щит на шляху російської орди. Прибалти це розуміють найкраще, поляки – теж. Можемо домовитись про рівнопартнерські стосунки і створити Балто-Чорноморський союз. Це – альтернатива Євросоюзу, який тріщить по швах, і азійському простору. З об'єкта геополітики можемо стати суб'єктом. І самі нав'язувати правила гри.
Як виграти війну в Росії без того, щоб вона розпалася?
– Світ – на нашому боці. Й адміністрація Дональда Трампа це підтвердила. Донбас можемо звільнити за рік-два. Потрібна політична воля і поменше страхів. У Святому Письмі словосполучення "не бійся" згадується 365 разів. Президентові, прем'єр-міністру, голові Верховної Ради треба боятися народу, а не ворогів. Вороги є для того, щоб з ними боротись.
Які стосунки вибудовувати з Росією?
– До звільнення наших територій – ніяких, зокрема дипломатичних. Спілкуватись – через посередників.
У Росії на заробітках понад два мільйони українців.
– Якби у заробітчан була національна гордість, вони туди не поїхали б. Маєш гордість – працюй в Україні або їдь на Захід. З ним ми не воюємо. Їхати в Росію – це колаборація. Я б таких назад не пускав.
Як живуть люди на Донбасі?
– Відсотків 10 там – активні колабораціоністи, сепаратисти. А основній масі при кому буде краще жити – так і буде. Коли звільнимо території, із ними треба буде працювати. Там зростає процент людей, які пов'язують майбутнє з Україною.
Вони чекають звільнення територій?
– Так. І допомагають нам. Інформують про пересування російських військових підрозділів. На Донбасі діє українське підпілля.
Як змінилась армія за три роки?
– Зріс рівень професіоналізму й матеріально-технічного забезпечення. Влітку 2014 року хлопці воювали у тапочках. Але мотивованість – впала. Зараз платять людям непогані гроші – порівняно з тилом. Дехто прийшов не воювати, а відбути контракт. Найбільшою проблемою є совковість у підходах. Вистачає перестраховщиків, які бояться відкривати вогонь у відповідь. Але є й плюс: багато офіцерів, які служили в перший рік, навчаються в академії.
Треба підготувати касту, яка замінить паркетних генералів. Тоді окуповані території звільнимо швидше і з мінімальними втратами. Наступ – це завжди втрати. Інакше не буває. Треба досягти переваги в живій силі, техніці, артилерійських стволах – на кожен кілометр фронту.
За яких умов хлопці з фронту підуть зі зброєю на Банкову?
– Якщо буде зрада національних інтересів президентом, Верховною Радою – віддадуть території, підпишуть капітуляцію. Але не думаю, що таке станеться.
Чому півроку не було обміну полоненими?
– Рішення приймає Путін або його оточення. Наші полонені – це фактор впливу Росії. Матері мають повне право кричати, що влада нічого не робить. Знаю позицію Порошенка: він хоче повитягувати всіх, щоб хоч це йому не закидали. Цим активно займаються Служба безпеки, Міністерство закордонних справ.
Мінський процес загальмував, а обмін йшов у зв'язці з ним. Росія може віддати когось хіба для розкрутки деяких політичних персонажів.
Ви кажете, що ставку треба робити на нових людей. Де вони?
– З'являються. Скрізь є люди, на яких можна спиратися. Якщо правильно запустити механізми оновлення, їх буде більше.
Ситуація нагадує діжку з нечистотами. Кожного дня туди додають ложку джерельної води. Надіються, що з діжки можна буде напитися. Консистенція змінюється, але смердіти не перестає. Потрібна нова, якісна діжка. Тобто система.
Процес почався – у Збройних силах, поліції. У влади немає іншого шляху. Якщо не проведуть системні зміни – підуть у небуття. Тоді їм буде гірше, ніж Януковичу. Той встиг утекти.
Яке першочергове завдання для України та кожного українця?
– Виграти війну з Російською імперією. Негативні сторони нашої влади – це наслідок російської колонізації. Комплекси меншовартості, демілітаризація свідомості – нав'язувалися. Цього треба позбутися. Ведуча на "5 каналі" в Шевченківські дні читає вірш "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями". Це – революційний крок у духовній сфері. Приклад деколонізації свідомості.
Якою буде Україна через рік?
– Україна має всі шанси стати самостійною соборною державою української нації на українській землі. За рік не досягнемо мети, але наблизимось суттєво. Дасть Бог, виграємо війну. Треба молитися й діяти.
3 
1
Коментарі