Голтіс. Справжнє ім'я - Володимир Вукста. Народився в селі Доманинці біля Ужгорода. Закінчив Київський інститут фізкультури.
Уперше з проблемою виживання в екстремальних ситуаціях зустрівся в армії, де служив у спецназі. Займався східними єдиноборствами - чорний пояс, другий дан. Майстер спорту з боксу.
У 25 років переламав хребет. Через півтора місяця склав іспити в інституті на гімнастичних снарядах.
1996 року поїхав у Саудівську Аравію, Іран, Туркменістан, Казахстан. Під час подорожі 54 дні нічого не їв, лише пив воду.
1997 рік - подорож по Африці на велосипеді. За два з половиною місяці подолав 8 тисяч кілометрів. За три тижні разом із другом перетнув пустелю Калахарі, маючи 2,5 кілограму харчів і 7 літрів води.
2000-го очолив екстрим-команду EQUITES .
2008-2009 роки - експедиція на вітрильнику через Атлантику шляхом Колумба. 40 днів голодував.
Розлучений. Має доньку Віліну
Із дружиною розлучилися 1993-го. Вона не втримала мене - мандрівника.
Поганих людей немає - є люди зі слабкостями.
Зазвичай сплю по 2-3 години на добу. Після 10 днів цього стає замало. Тоді 5 годин сну - такий кайф.
Коли прокидаюся, 20 хвилин читаю молитви. Молюся стоячи. Потім обливаюся холодною водою, тренуюся по своїй системі. До полудня не їм - тільки п'ю фреші, соки, трав'яний чай з лимоном, каву з медом.
Коли готую, завжди читаю молитву, як у монастирі.
Мені подобається ритм життя мандрівника. Як у Висоцького: "Только ступил ты родного порога - ничего не сделаешь, снова тянет в дорогу".
У нашій країні є все - море, гори, чорноземи, ягоди, гриби. Все компактне. Є всі пори року. У Росії надто просторо, в Європі - прилизано, нема свободи. Там не вийдеш у поле з квітами й не розпалиш багаття, де заманеться.
Зазвичай сплю по дві-три години на добу. Після 10 днів цього стає замало. Тоді 5 годин сну - такий кайф
Я грішник, який кається.
Купили з друзями старий будинок у закарпатському селі. Раніше там коваль жив. Буваю в тому домі два-три рази на рік, але ладен залишитися назавжди. Там усе зіткане з душі.
Мій київський під'їзд загажений. Але, порівняно з африканськими халупами, поряд із якими гниють тварини, він - справжній палац.
Часто кажу: "Як Бог дасть". Моя бабця так говорила. Торік збирався поїхати в Крим, уже все спланував. А перед самою поїздкою перевернувся на машині. Бог не дав.
1997-го в іранському місті Мешхед потрапив у камеру смертників. Звинуватили в шпигунстві на користь США. Зловили, коли знімав на відео місцеві пейзажі. За це одразу арештовують. А якщо на плівці побачать будь-який військовий об'єкт - смертна кара. Мене посадили в камеру до 12 мусульман. Добре годували: сухофрукти, горіхи. Смертників там поважають.
У камері я питав себе: чому? Все, що було зі мною до того - перелом хребта, укуси змії, отруйних павуків - розумів, навіщо це мені давалося. А камера смертників? Минуло сім років, поки знайшов відповідь. Усе було для того, щоб написати книжку. Про віру, любов, силу духу - "Сповідь смертника".
Возлюби ворога свого - найбільша мудрість.
Дуже рідко дивлюсь у дзеркало. До 9 років соромився свого тіла, був худий. Потім, коли накачав м'язи, теж соромився. Стало незручно за інших.
Переосмислення в мене відбулося в 19 років. Тоді думав, що я - крутий майстер зі східного єдиноборства. Але зустрів людину, справжнього майстра, який грався зі мною, як кицька мишею.
Жінки - головний рушій прогресу. Якби не вони, чоловіки досі за мамонтами з дубинами ганялися б
Найдорожче - це діти: сироти, онкохворі, сільські, які й мандаринки ніколи не бачили. Завантажуємо машину подарунками й веземо їм.
За останні 10 років психіка дітей дуже пошкодилася. Частково через комп'ютери.
Дитину усиновити не можу. Треба мати свій дім.
Жінки - головний рушій прогресу. Якби не вони, чоловіки досі за мамонтами з дубинами ганялися б.
Не матюкаюся ніколи. Це дуже шкідливо на рівні ДНК, міняється інформаційне поле.
Уперше мав жінку в 25 років. Вона стала моєю дружиною. До того про секс не думав, усі сили вкладав у тренування.
Не раз думав піти в монастир. Але так багато ще треба зробити! Та й хочеться жіночої ласки.
Хочу ще двох доньок і сина.
2 
1
Коментарі