Українці втратили довіру до банківської системи щонайменше на п'ять років, – каже голова Асоціації українських банків Станіслав Аржевітін
Із 2014 року в Україні ліквідували 83 банки, процес триває. Складається враження, що НБУ хоче залишити 10-20 крупних банків. Для чого це роблять?
– Закрилися майже половина банків. Нацбанк називає це процесом очищення системи. Але це більше схоже на очищення від банків з українським капіталом. Зараз фінустанови мають 55 відсотків іноземних грошей. Багатьох це турбує. Бо нам треба розвивати малий та середній бізнес, наповнювати внутрішній ринок імпортозамінними товарами, наповнювати грошовими ресурсами напівзбиткові сільськогосподарські проекти. Все це – ніша українських комерційних та кооперативних банків. Банк з іноземним капіталом не дасть кредит невеликому фермеру на 20–30 років під низький відсоток для купівлі техніки. На "ринках, що розвиваються", це в тому числі і про Україну, вони звикли заробляти багато і швидко.
Чим погані банки з іноземним капіталом?
– Вони не зацікавлені у довгостроковому розвитку української економіки. В основному пропонують роздрібне кредитування. Це вигідно – швидко заробляють. У себе мобілізують валюту під 1–2 відсотки річних, а в Україні видають кредити під 10–20 процентів.
Колись я був одним з акціонерів банку "Ажіо". Вирішили продати його шведській фінансовій групі SEB. Вони розповідали: "Будемо кредитувати. З Європи завеземо дешевий ресурс. Охопимо до п'яти відсотків ринку". Що сьогодні маємо? Обслуговують невелику групу шведських клієнтів на українському ринку. Їх і кредитують дешевими ресурсами.
У Німеччині 1990 банків, у США – понад 5300, у Канаді – 76. Скільки потрібно Україні?
– Скільки треба економіці. Точної цифри ніхто не назве. Наприклад, держава визначила, що такий банк кредитуватиме фермерів. По всій країні треба відкрити тисячі його філіалів. У Польщі під розвиток сільського господарства створили 350 банків.
Не потрібні великі фінустанови. Хай будуть такі, що в своїх регіонах обслуговуватимуть сільгоспвиробників, підприємців. Директор банку знатиме всіх клієнтів в обличчя.
За царської Росії було 20 різновидів фінансових установ, що кредитували населення, виробництво. Не лише банки, а й кредитні спілки, каси взаємної допомоги. Якби зараз держава відмінила податки для таких організацій, то люди гуртувалися б, створювали бізнеси, робочі місця.
Планують продати 49 відсотків акцій державних Ощадбанку й Укрексімбанку приватним інвесторам. Які наслідки це матиме?
– Втратимо два потужні державні банки. Ощадний – єдиний гарантує 100-відсоткове повернення вкладів. Якщо його продадуть, це можна буде розцінювати як економічну диверсію. На його підтримку держава витратила близько 10 мільярдів доларів.
Що з фінустановами, які залишилися на окупованій території?
– Ми їх втратили. На рівні центральних банків між Україною та Росією ідуть слабкі переговори. Київ не виходить на міжнародні суди, щоб повернути гроші, приміщення, відшкодувати збитки.
Які зміни потрібні банківській системі?
– НБУ управляє грошима так, як йому скаже Міжнародний валютний фонд. Треба на законодавчому рівні змінити основні функції Нацбанку. Зараз, за Конституцією, він має забезпечувати стабільність грошової одиниці. Але НБУ змінив цю функцію. Всюди розказує, що його головне завдання – цінова стабільність. Сьогодні на папері інфляція виглядає дуже непогано – п'ять відсотків. Але жоден українець не скаже, що ціни знижуються.
Статтю 100 Конституції України, де закріплено основну функцію НБУ, потрібно змінити на завдання з забезпечення економічного зростання країни, зайнятості населення та стабільності грошової одиниці. Тоді він буде змушений підштовхувати Кабмін розробляти економічні програми для розвитку економіки.
Українці втратили довіру до банківської системи щонайменше на п'ять років. Монетарна політика – неправильна. Нацбанк не мав права експериментувати з вільним курсоутворенням. Треба лишити регульований курс гривні.
Які три кроки допоможуть повернути довіру до банків?
– Законодавчий: прийняти пакет законів, що гарантуватимуть вкладникам повне повернення депозитів із відсотками, незалежно від змін курсу, провалів в економіці.
Другий крок: економічні програми мають дійти до кожного населеного пункту. Людям треба пропонувати проекти, що підніматимуть місцеву економіку.
Третє: грошово-кредитна політика повинна сприяти розвитку бізнесу. Вона має бути спрямована на збільшення грошової маси. Щоб громадяни знали – є дешеві кошти. І їх можна взяти під розвиток перспективного проекту.
Сьогодні оформити споживчий кредит нереально. Гривневий пропонують під 36 відсотків річних.
– У цьому винна економічна політика влади. У нас дефіцит державних фінансів, валютних резервів. Маємо постійні кризи, інфляційні обвали. Цей етап потрібно перетерпіти. Відмовитися від нового авто, телевізора чи квартири в кредит.
Самі взяли б таку позику? На що?
– На торгівлю. Кредит має бути короткостроковий. Швидко купив, через тиждень продав і щось заробив. Довгостроковий кредит на бізнес зараз брати не можна.
Що робити з валютними кредитами?
– Є три учасники цього процесу – позичальник, банк і держава. Держава обвалила курс, знецінила гривню, призвела до зубожіння населення. Тому має нести відповідальність. Визначити – як і за кого платитиме. Можливо, заморозити борги на кілька років. Повернутися до цієї проблеми пізніше, якщо зараз рішення немає. Нині ж кинули клієнтів і банківські установи сам на сам. У людей забирають квартири, хоч є заборона виселяти із житла.
Які економічні реформи потрібні Україні?
– Досі ставку робимо на експорт сировини. Це абсолютно безперспективно. Маємо виготовляти продукт і заробляти вдвічі-втричі більше. А зараз у Європі нашу сировину трошки доробляють і значно дорожче перепродують нам же.
Другий момент: треба проаналізувати, що завозимо в країну. Приміром, купуємо китайські цвяхи за валюту. Хоча здатні виробляти їх.
Третє – і основне: потрібно розвивати малий і середній бізнес.
Транші Міжнародного валютного фонду нас рятують чи добивають?
– Недавно отримали 1 мільярд доларів. Це трохи може покращити золотовалютні резерви, стабілізувати гривню. Але це – мізер, що не врятує торговельний дисбаланс.
На руках у населення – 100 мільярдів доларів. Десятки мільярдів вивели за кордон підприємства та фізичні особи. Частину можна було б повернути, прийнявши відповідне законодавство.
У Німеччині 15 років тому сказали: всі, хто поверне кошти в країну, задекларує, сплатить від 5 до 12 відсотків податку, від держави отримає документ, що ці гроші – чисті. До них немає претензій. У нас такою пропозицією скористалися б чимало підприємців.
2 
1
Коментарі