На заводі Антонова чи Укрзалізниці найкращим спеціалістам за 50 років у кращому разі. І ми не готуємо нових, – каже експерт з освіти Сергій Бабак
Торік почалася реформа середньої освіти. Якою бачите школу майбутнього?
– Коли людина закінчує школу, вже є повноправним громадянином: може брати кредити, відкривати корпорації. Але зовсім непристосована. Вона не обов'язково піде у вищу освіту, бо школа має готувати до дорослого життя. Навчати сучасних технологій, універсальних речей – шукати інформацію, аналізувати й відрізняти правду від брехні. Наприклад, із розвитком технологій у світі встановлюється тотальна прозорість. Листування чи фото 10-річної давнини можуть вилізти будь-коли. Треба навчати інформаційної гігієни. І, хоч як дивно це звучить, людяності. Прищеплювати навички емпатії та формувати емоційний інтелект.
Міносвіти кілька років за шалені гроші готує електронні підручники. При цьому 10 відсотків із майже 17 тисяч шкіл не підключені до інтернету. Виправити це недорого. Дайте дітям можливість – вони самі знайдуть необхідні матеріали.
Важливо впроваджувати основи розуміння законів і фінансової грамотності. Діти, які після школи починають працювати, не знають, що таке ФОП (фізична особа-підприємець, платить податки за спрощеною системою. – Країна). Не усвідомлюють, що можна легально трудитися й захищати свою власність. Головне – школа має вчити вчитися. Навчання не закінчується дипломом чи атестатом. Світ змінюється щодня, і ми щодня маємо вчитися нового. Це принцип: освіта впродовж життя.
Які зараз головні світові зміни в освіті?
– Панує криза. Немає універсальної системи. Але всі прийдуть до персоналізації навчання. У Китаї майже щороку проводять тести на здібності. Намагаються з дитинства знайти, до чого людину тягне, й підсилити хист.
Технології дають змогу дати кожному учню те, що він хоче. Із Києва онлайн можна пройти гарвардський курс. Але це ніколи не замінить реальної школи. Потрібні ментори. Педагоги мають бути більше ніж учителями. Підказувати, що і де шукати, на що звертати увагу, допомагати робити дослідження.
Раніше вчитель мав передавати інформацію учню. Зараз на уроках діти гуглять слова викладача. Вчителю не треба 40 хвилин розповідати елементарну теорію. Учні можуть ознайомитися з нею у зручному форматі – відео, наприклад, перед уроком, а на занятті обговорити. Так роблять у США, але визнають, що це – перехідний період. Розуміють, що треба ще більше модернізуватися.
Цікаву систему запровадили у Фінляндії. Прибрали дисципліни в чистому вигляді. Діти працюють над проектами. Збираються 10 учнів і створюють склянки. А щоб їх зробити, мусиш знати трохи хімії, фізики, інженерної науки, геометрії. Це ризикований експеримент. Але фіни дивляться в майбутнє.
У чому головна проблема нашої шкільної освіти?
– У пріоритеті має бути талант учня. А наша школа вчить однаковості. Діти займаються в середньому темпі. Мені легко давалася математика, для когось вона була складною. Для нас обох темп навчання не підходив. Учні втрачають мотивацію й не розуміють, навіщо їм сидіти на уроках.
Варто скасувати класно-урочну систему задля кращої соціалізації. Дитина проводить 11 років з одними й тими учнями. У селі є класи по 10 школярів. Зі скількома людьми контактують такі діти?
Ми в Українському інституті майбутнього проводили фокус-групи школярів 14–16 років. Вони казали, що хотіли б мати можливість обирати предмети й ходити на них з іншими школярами – старшими чи молодшими. Це можна вводити після того, як рік у середній школі всі провчилися за однією системою, спробували всі предмети і зрозуміли, до чого лежить душа.
У середній школі треба вчитися п'ять років. Курс кожного предмета – п'ять ступенів. Скажімо, мені подобається алгебра, але не дається біологія. Давайте я пройду курс алгебри за два роки, здам тести і зміню фокус уваги на інший предмет. А з п'яти ступенів біології нехай три будуть обов'язкові, решта – за бажанням.
За кордоном навчаються майже 70 тисяч українських студентів. 10 років тому було вдвічі менше. Про що свідчить така динаміка?
– Вони не стільки їдуть по якість освіти, як за кращим життям. Можеш за гроші отримати освіту онлайн у Стенфорді, але не хороші дороги, лікарні, соціальне забезпечення та повагу держави. Українці після університету не можуть знайти роботу. Їдуть навчатися за кордон, бо там вона є. З Польщі виїхали кілька мільйонів людей після її вступу до Євросоюзу – у Велику Британію й Німеччину. Їх треба компенсувати. Це нормально у глобальному світі.
У нас триває відтік робочих рук. Професіоналів, яких готують профтехучилища, забирають масово. Коли вибір між 200 євро чи 300, питання патріотизму ще може спрацювати, а от коли між 200 та 900 – уже ні.
У нас інколи університети називають фабрикою видавання дипломів.
– Це не зовсім так. Маємо хороші приватні й державні університети. Але є проблеми, які не дають змоги розвиватися. Усі вважають, що обов'язково слід мати вищу освіту. Але вона необхідна, щоб створювати нові знання, розвивати науку. А більшість людей ніколи не будуть цим займатися. До реальної роботи готує професійно-технічна освіта. Звідти має виходити людина вміюча. Не потрібно на бухгалтера вчитися чотири роки в університеті, достатньо двох у спеціалізованому коледжі. У нас охоплення вищої освіти стрімко наближається до 100 відсотків. Це девальвує будь-який диплом.
В Україні 190 державних університетів і 70 приватних. У Німеччині – 95, у Британії – 90. Наші державні вузи готують одних і тих же спеціалістів за тими ж програмами. Фінансування не вистачає. Але залиште 50, і вони отримають учетверо більше грошей.
Дипломи яких українських вузів цінують за кордоном?
– У міжнародних рейтингах найкращі наші університети розташовані десь біля 500-го місця. Це Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", Сумський державний університет.
Жоден наш вуз не можна порівняти з дослідницьким університетом у розвинених країнах. Наші спеціалізовані кафедри або лабораторії виконують насамперед теоретичні дослідження. У Вашингтоні посередній університет створив за рік 1,4 тисячі компаній на основі розробок студентів і викладачів. Вони звільнені від податків до першого продажу послуги чи товару, потім автоматично переходять до корпоративної системи оподаткування. Із 1,4 тисячі компаній дожили до першої послуги 80. Але серед них 10 стали успішними, а дві – мегауспішними. Це стимул для студентів і викладачів. Навчальний заклад має з цього свою частку прибутку.
Водночас у світі набирає популярності тенденція не звертати уваги на диплом. Раніше вважали, що університет готує людей до певної роботи. Розвиток технологій і трансформація світу змінили стан речей. Те, що починають учити на першому курсі, на п'ятому втрачає актуальність. Роботодавці мають свої тести на мотивацію й необхідні навички. Нема значної різниці між дипломом Київського чи Берлінського університетів, є різниця між випускниками. Я бачив бездарних випускників Стенфорда і надзвичайно розумних – Ужгородського університету.
Україні вистачає професійних кадрів, які могли би забезпечити економічний стрибок?
– У нас залишилися серйозні професіонали, наприклад інженери на стратегічних об'єктах – атомних і гідроелектростанціях. Але вони вимирають. На заводі Антонова чи Укрзалізниці найкращим спеціалістам за 50 років у кращому випадку. І ми майже не готуємо нових. Через 10–20 років може настати момент, коли не буде кому працювати.
Які професії зникнуть і з'являться невдовзі?
– Не буде тих, які можна замінити роботами. Наприклад, водій-далекобійник, таксист, офіс-менеджер. Ми вже дзвонимо у Приватбанк і спілкуємося з роботом. Відімруть сервісні професії. Наприклад, туристичні й страхові компанії пропадуть як явище. Можна буде зі смартфона замовити всі послуги.
Більшості професій майбутнього ми не знаємо. Їм немає аналогів сьогодні. Можуть з'явитися архітектори віртуальних систем. Збільшуватиметься роль інженерів, які працюватимуть із роботами та штучним інтелектом. А от програмісти стануть непотрібні. Штучний інтелект кодуватиме замість них.
Наші навчальні заклади орієнтуються зараз на ці зміни?
– Вища освіта створює нові знання, шукає сенси. Університети не повинні готувати до ринку праці. Хоча б через те, що період напіврозпаду сучасних знань – п'ять років. Особливо в галузях, які динамічно змінюються. Наприклад, інформаційні. Найважливіше питання: чи готують наші вузи до синтезу чогось нового?
У нас страшенна невідповідність професій, за якими готують у вищих навчальних закладах, до затребуваних на ринку. Торік 29 мільярдів гривень виділили на держзамовлення. 30 відсотків – це економіка і право. Нащо? На ринку вже зараз 10 юристів на одну вакансію. Водночас ми замовляємо на всю Україну близько сотні вчителів фізики. Такими темпами оновимо викладання цього предмета в школах за 170 років.
Велика проблема з професійними робітниками – будівельниками, зварювальниками. На Миколаївському суднобудівному заводі зарплата електрика – 50 тисяч гривень. Але вакансія не закрита. Немає спеціаліста з відповідною кваліфікацією.
Завдяки яким сферам може зробити ривок Україна? ІТ, аграрна?
– Завдяки малому бізнесу. Функцій держави небагато – безпека, елементарний соціальний захист, інфраструктура та суддівство. У підприємництво має втручатися менше. Треба прибрати монополії й обмеження. В Україні заборонено, наприклад, робити на продаж домашнє вино. Якщо вся країна стане ФОПом, у нас буде заможна держава, незалежно від цін на традиційний сировинний експорт України на світовому ринку. Люди працюватимуть на внутрішній ринок і даватимуть на експорт.
Заїжджаєш у будь-яке європейське місто чи село і бачиш величезну кількість офіційного мікробізнесу. Від крамнички до ательє. Ці люди і є основою держави.
В Україні немає жодного іноземного університету. Бо в ліцензуванні виставляють неадекватні та малозрозумілі вимоги. Треба гарантувати вільну конкуренцію. Дати рівні права й обов'язки державним і приватним університетам. Вони самі себе збалансують.
Як рівень освіти впливає на формування політичних еліт?
– Розумні, освічені виборці не вірять телевізору. Тому політик не зацікавлений, щоб їх було багато.
Які зміни в українському суспільстві найпомітніші? А які ключові виклики стоять перед ним?
– Молодь більше залучена до життя держави. Виросло громадянське суспільство. Ми почали не лише говорити, а й діяти як вільні люди. Українці розуміють, що треба брати на себе відповідальність, менше очікують від держави.
Але залишається бажання домовитися й обійти закон, якщо потрапив у халепу. Розуміння, що за правом іде відповідальність, виробили не до кінця.
2 
1
Коментарі