"Це той, що кум Путіна?"

 

Медведчук призначив собі ціну – 25 копійок

Віктор Медведчук висудив у Оксани Забужко 25 копійок. Бо вона якось сказала, що кум Путіна причетний до побиття студентів на Майдані 30 листопада. Про позов, як і про суд, знав тільки сам кум та суддя – їхнє рішення озвучили соратники колишнього глави Адміністрації президента Кучми. Суму відшкодування пояснили "моральною незначністю відповідачки та її інтелектуальною неадекватністю".

Якщо все так незначно і не­адекватно, навіщо було судитися, та ще й по-тихому?

Моральність – річ слизька, і часто її справедливо оцінюють лише наступні покоління. От судимість кума за те, що у студентські роки він із двома товаришами мало не до смерті побив неповнолітнього хлопця, вона моральна? Її ж із нього за якісь заслуги зняли. А оскільки у теперішнього президента таких є аж дві, то зараз це скоріше перевага, ніж недолік. Судимість не завадила кумові стати юристом. Його призначали адвокатом на досить відповідальні процеси. Принаймні Василя Стуса він захищав так віддано, що тому дали 10 років колонії суворого режиму, звідки поет уже не повернувся. Ближче до сьогодення Медведчук пояснював, що вини своєї тут не бачить, бо Стуса засудили за антирадянську діяльність, чого той і не заперечував. А роль адвоката в ті часи була невелика, бо тоді була така мораль.Тому визначати, яка моральність у Забужко зараз, візьмуться хіба що кум та його суддя.

З інтелектуальною адекватністю – теж непросто. Коли 2010 року вийшов "Музей покинутих секретів", за перші кілька місяців його купили 100 тисяч українців. Роман переклали російською, польською, німецькою, англійською, ще там якоюсь. Продажі вже ніхто й не рахував. Чи могли оці всі покупці оцінити адекватність Забужко? До того ж гривнею чи фунтом? Напевно, тільки дурні, бо у книжці понад 800 сторінок.

А кум зараз – двічі академік, заслужений юрист. Розбудовує свою наукову кар'єру в галузі, де добитися чесного суду можна хіба коли за тебе вийде на захист ціле місто, як було у Врадіївці.

Ця історія з 25 копійками – не перша така. Був у Франції колись дворянський рід де Роганів. Небідний і дуже впливовий. Одного шевальє з цього сімейства образив памфлет Вольтера. Він звелів своїм слугам перестріти автора на вулиці й побити. Так і сталося. Коли Вольтер викликав кривдника на дуель, той тільки засміявся, мовляв, негоже дворянину сходитися в поєдинку з простолюдином. Вольтеру довелося через цей скандал навіть посидіти трохи в Бастилії. Не минуло й півстоліття, як Рогани усім гамузом втекли до Австрії. Бо довели простолюд до того, що таким, як вони, різав голови на гільйотині, не розбираючи, хто на що впливав і хто чиїм кумом був. Зрештою, нащадки тих Роганів затесалися десь у Сполучених Штатах. Ну, і, звісно, найбільше вони відомі через самосуд над Вольтером.

Рогани любили повторювати: "Королем бути не можу, до герцога не зійду. Я – Роган". Це ж один в один принцип, за яким багато років живе кум Путіна. Президентом стати не може, щось менше – негоже. Якщо такі персонажі й читали щось з історії, то це саме той випадок, коли вона вже точно їх нічого не навчила. Так само, як і елементарні біологічні закони: ні вони, ні їхні діти, дружини, собаки – ну не вічні ж. У Роганів хоча б замки стали архітектурними пам'ятками, й екскурсоводи про них щось мають знати. А про Медведчука вже зараз на Майдані чув не раз, як молодь уточнює: "Це той, що кум Путіна?" Таку вже посаду він обрав собі: між тим, що не може, і що – негоже. Літературознавці, щоправда, колись натраплятимуть на його прізвище в біографіях Стуса. А от у життєписах Забужко його точно не знайдуть. Якби хоча б мільйон захотів за моральні збитки. А що таке 25 копійок? І тут уже нічого не вдієш. Таку ціну кум призначив собі сам.

×