"Більшість наших політиків – чисті бізнесмени. Продають квоти, вирощують тушок"

 

ТАЛАНОВИТОГО УКРАЇНСЬКОГО ХЛОПЦЯ ЧИ ДІВЧИНУ ПІДБЕРЕ БУДЬ-ЯКА СИСТЕМА, АЛЕ НЕ НАША. БО ЇЇ ПРОСТО НЕ ІСНУЄ – ВВАЖАЄ БІЗНЕСМЕН І ПСИХОЛОГ ГЕННАДІЙ БАЛАШОВ

Останній рік від влади лунали ідеї запровадження нових податків – на обмін валюти, доходи з депозитів тощо. Чим це спричинено?

– Країною керують сировинні корпорації і бізнес, що обслуговує їх. Вони зацікавлені у великих податках, щоб були труднощі у решти. Бо коли вони виводять товар за кордон, то їм повертають ПДВ. Це найбільший грабунок держави, що тільки може бути. Адже ви йдете до магазину й платите податок на додану вартість, а мільярдерові Ахметову віддають це ПДВ з вашої кишені. Тобто всі нові податки – для споживачів, а для корпорацій – прибутки.

Чиновникам це навіщо?

– Чиновники наживаються на ПДВ: тому поверну, тому – ні. В Україні близько 130 податків, про чимало з яких ми й не здогадуємося. Податкової системи ніхто не знає, навіть Клименко (міністр доходів і зборів. – "Країна"). У цьому­ хаосі держава й олігархи зберігають контроль над країною та сировинними ресурсами.

Чи глибоко держава проникає в економіку?

– Зараз відсотків на 30. За комуністів було 95. Підприємства, в яких держава так чи інакше бере участь – разом збирають десь 440 мільйонів доларів податків на рік. Якщо суму розділити на всі підприємства, то вийде, що завод менш прибутковий, ніж кіоск. Це означає: гроші витікають. При цьому держава тільки на дотацію вугільної промисловості витрачає близько мільярда доларів. Економіку перевернуто: з громадян збирають кошти у вигляді податків і одразу ж або повертають олігархам, або вони йдуть на дотації їхнім компаніям. А олігархи утримують засоби масової інформації, партії, депутатів, формують громадську думку. Так утворюється замкнене коло.У бюджеті не вистачає коштів. Адже за такої системи народ іде в глуху оборону – починає обслуговувати один одного, зарплатню виводить у тінь. Скорочуються імпортно­експортні взаємини, зупиняються порти. Йде ланцюгова реакція на всю економіку. Країна повільно розоряється. І, звісно, сюди не йдуть інвестиції.

Така держава довго не протягне. Це режим повільного колективного самогубства?

– Так. З іншого боку, зараз і США обкладене податками. Але Америка, щоб стати багатою, 150 років працювала без податкових акцизів. Ми такого історичного запасу життя за економічної свободи не мали.

На чому стоїть заплутана система оподаткування?

– Україна адаптувала колишню радянську модель під ринкові умови. Чиновники, яких вигнали з Комуністичної партії, повернулися в адміністрації. Вони ще тоді заплутували систему.

Це можна змінити?

– Нам потрібна модель, яка оживила б економіку. Сингапур мінімізував податки, зробив відкритим свій порт. І за 30 років став супербагатий. Дубай також обрав модель безподаткової держави й пустелю перетворили на оазу.

Але Сингапур – невелика країни. В Україні ця система працюватиме?

– Чому – ні? Що працює для малого, те працює й для великого.

Якщо зменшити податки до вашої формули, то куди дівати чиновників?

– Звільняти. Особливо після 40 років. Нехай ідуть прибирати вулиці, торгувати, шити. Це вільний ринок. Так, це важко. Але через певний час вони будуть вдячні. Бо перестануть бути рабами своїх столів.

Але після 40 важко знайти роботу.

– Може, й не вийде. На такий випадок є держава – щоб платити допомогу по безробіттю. Але має бути жертва. Коли переходили до незалежності – заборонили Комуністичну партію. Її принесли в жертву за одну ніч. А це – 18 мільйонів членів партії. Те саме треба робити з чиновницьким класом.

Навряд "донецькі" захочуть все це втілювати.

– Не захочуть. Вони навіть не думають у цей бік. Але якщо маси в це повірять, то буде інший президент. Теперішній стурбований тільки своїм "Межи­гір'ям". В уряду на першому місці – торгівля газом. Тому вони вишукують нові податки. Працюють, як наперсточники. Це – не наша влада.

Але олігархи та чиновники мають засоби масової інформації, впливають на громадську думку, підгодовують партії. Все виглядає безвихідно.

– У них багато ресурсів, грошей. Але у соцмережах вони не сильні. Питання в тому, щоб ідея потрапила в голову. А там, де виникає вільне спілкування між людьми, олігархів бути не може. Я там навіть політиків не бачив, опозиціонерів. Вони не спроможні працювати з майбутнім.

Чому ж вони досі потрапляють до парламенту?

– По­перше, соцмережі тільки ростуть. По­друге, країна ще ними не охоплена. Принаймні села. Але цей тренд розвивається. Я був у парламенті: там глобальних питань не вирішують.

І саме тому ви намагалися туди потрапити знову?

– На торішніх виборах я пропагував ідею.

Вірите в опозицію?

– Справжня опозиція має бути в опозиції до системи. Повинна жадати змін. А я не чув цього від теперішніх опозиціонерів. Вони – за все хороше. Але за це  всі – і Янукович, і Азаров. Кличко – за європейські цінності. А хто проти? Кличко за те, щоб народ був багатий. Так і Клименко – за. Яценюк – за те, щоб Юлю випустили. Так багато хто – за.Українці, на жаль, ще не навчилися ставити конкретні запитання політикам: "Що моя родина отримає від твоїх дій, коли ти станеш президентом? Чи народним депутатом?" У людей мозаїчне сприйняття реальності, більшість не здатні з цих шматочків побудувати одну цілісну картинку. Відповідно, і політиків обирають мозаїчних.

Може, українцям подобається, що їх обманюють?

– Елемент мазохізму в наших людей великий. Ми ж у травматичному суспільстві жили. І значною мірою й зараз живемо. Тому й політика в нас така.

Як ви її визначаєте?

– Це – бізнес з елементами мистецтва. Але більшість наших політиків – чисті підприємці. Продають квоти, вирощують тушок. Якщо масам подобаються вила, то Ляшко бере їх і бігає з ними. Він потурає юрбі. Тим часом політики мають не підлаштовуватися під ситуацію, а переламувати її, вибудовувати нову.Україні потрібні політики – громадські діячі, які закликають до чогось, несуть ідею, заявляють відкрито: я не питатиму у виборців, як перебудовувати економіку. Я пропонуватиму варіанти народу, а не навпаки. Наприклад, Юрій Луценко – політик із величезним досвідом. Виходить із в'язниці, до нього загальна увага, а він каже: "Піду до народу питати, як будувати Третю республіку". Звідки той народ знає? Він про себе подбати не може.

Звідки прийдуть громадські активісти?

– Скоріше з бізнесу, ніж із середовища інтелігенції. Бо чого вартує громадський діяч, якого легко купити? Магатму Ґанді не можна було купити. Лютера Кінґа – також. Їх підтримували багаті люди, але не купляли. Натомість сьогодні всі політики шукають гроші. Виставляють свої проекти на продаж: придбайте і робіть із цим усе, що хочете.

Звідки з'явилась ідея "5/10"?

– Я почав займатися підприємництвом, коли не було податків – наприкінці 1980х. Нам ніхто не заважав. Але з 1991 року ми фактично мучимося в податковій державі. На певному етапі я взагалі перестав реагувати на те, як змінюються податки. Для себе сказав: скільки зможу, стільки не платитиму їх. Хоча все одно змушений – то в магазині, то ще десь. І я розумію, що мене грабують.

Ви – не бідна людина. Могли б виїхати з України. Що тримає?

– Я тут народився й хочу збудувати нормальну людяну країну. На мій погляд, єдиний спосіб змінити ситуацію в економіці – ліквідувати податковий тягар.

Але ми зараз ідемо чи то в ЄС, чи то в Митний Союз. Там і там є жорстка бюрократична структура зі своїми стандартами.

– Я не пропоную порушувати європейські цінності, права людини. Навпаки – відкриваємо ринок. Говоримо: будь ласка, приїжджайте, ми вам нічого не забороняємо. Нам потрібен не захист міфічного вітчизняного виробника, а навпаки – щоб до нас їхав хоч хто­небудь. Бо технологій у нас немає, сучасного виробництва нема – нічого нема. Ми зацікавлені в тому, щоб їхні бізнесмени, інтелектуали приїжджали сюди.

Україна приєднається до ЄС?

– Еліта цього хоче. Діти всіх донецьких навчаються в європейських вузах. Гроші тримають там. На вихідні літають до своїх сімей – у Монако, Відень, Париж, Ліхтенштейн.

Сьогодні є якийсь алгоритм економічного успіху?

– Він старий як світ: тут купив дешевше – там продав дорожче. По­друге, важливо перебувати в потужному інформаційному та грошовому потоці. Наприклад, Київ багатший за інші наші міста. Чому? Уряд тут, Верховна Рада, центри комунікацій і прийняття рішень. Відповідно, у столиці відмиваються гроші 46 мільйонів людей. Навіть якщо ви просто знаходитесь у Києві – ваші шанси піднімаються. Тобто, їдьте працювати в міста, що швидко ростуть. Там багато енергії – людської, фінансової, інтелектуальної. Це все збігається з інформаційними потоками. Чому Facebook придумали в США? Бо там є умови для цього.

Якби Цукерберг придумав Facebook в Україні, він би міг стати тим, ким став?

– Ні, бо потрібна система, що тебе підхопить. Це, як серфінг на морі. Або є хвиля, що тебе несе, або її нема. І не важливо, які у серфінгіста здібності. В Україні нема хвилі. Цукерберг зробив Facebook. Його підхопили студенти. Чому? Бо у Штатах була достатня кількість молоді, яка могла дозволити собі інтернет. А в нас і мережі толком ще не було. Я б тоді не зрозумів, що відбувається. Але у США знайшлися люди, які зрозуміли й дали гроші на розвиток. А потім інвестиційний фонд теж зрозумів, і дав уже мільйони. Система потягнула продукт і його винахідника нагору. У нас все є – системи нема. Тобто талановитого українського хлопця чи дівчину підбере будьяка система, але не наша. Бо її просто не існує.

×