Стати заможною Україна планує до 2030 року. Президент підписав указ про дотримання 17 цілей сталого розвитку, перша з яких – подолання бідності.
Два роки тому 35 відсотків українців мали доходи нижчі за фактичний мінімум. 48 відсотків заробленого витрачали на їжу. Торік Україна стала найбіднішою в Європі за часткою валового внутрішнього продукту на душу населення – з показником у 2656 доларів, за даними Міжнародного валютного фонду. ВВП на кожного німця у 17 разів вищий, поляка – ушестеро.
Однак бідняків серед українців – 4,9 відсотка, за оцінкою Світового банку. Стільки людей жили менше, ніж на 5,5 долара на день. У Киргизстані таких 66 відсотків, у Грузії – 44, у Молдові – 16, у Білорусі – 0,8.
12 процентів українців вважають себе бідними, за опитуванням Київського міжнародного інституту соціології.
Чому ми бідні?
Українці та Україна – БЕЗСОВІСНО БАГАТІ. Маємо величезні ресурси. Але політики використовують їх несправедливо. Аби стати багатшими, варто залучати більше людей до праці. Способами позитивного стимулювання. І навіть примусом.
Одна з причин бідності – чиновники з Радянського Союзу та бандити з 1990–х. Вони звикли до економічної рівності для більшості й особливих привілеїв для них. Таку модель поведінки будують і в сучасній Україні.
Олександр СОСНИЦЬКИЙ, 48 років, переселенець, доброволець, підприємець
Українська економіка не може забезпечити належний дохід. Маємо ГАНЕБНЕ ЯВИЩЕ – БІДНІСТЬ ТИХ, ХТО ПРАЦЮЄ. Бо пенсіонерів більше за платників податків.
Спочатку треба оптимізувати систему соціального захисту. Йдеться про охорону здоровíя, освіту, захист малозабезпечених, у тому числі пенсіонерів. Держава має піклуватися про неспроможних, фінансувати базові умови життя. Виплати підвищити принаймні до рівня адекватного прожиткового мінімуму. Далі створити умови продуктивної зайнятості ñ найманої праці, підприємницької діяльності. У довгостроковому вимірі зросте продуктивність економіки.
Ярослав ЖАЛІЛО, 49 років, президент Центру антикризових досліджень
Першопричина наших бід – сприйняття себе. Бідними нас робить усе, що належить до суспільної сфери. В кожній окремій хаті, квартирі, родині немає бідності. Вона є поза їх межами. Маємо погані дороги, інфраструктуру. Ми вийшли із соціалістичного уявлення про організацію спільного. Тому маємо труднощі в царині приватності. Основні позиції зайняли олігархи і представники влади, які не терплять конкуренції.
Маємо інтелектофобію, СЛАБКО СПРИЙМАЄМО НОВАЦІЇ. Здатні придумувати, але погано ставимося до тих, хто втілює їх у життя. Це тягнеться споконвіку.
Не рухаємося вперед через слабку уяву. Ми не нація мрійників. Маємо приземлені прагнення – мова, релігія й щоб земелька своя. Не прагнемо космосу, роботів, колонізації.
Сергій ДАЦЮК, 54 роки, філософ
В Україні небагато бідності. У нас немає й особливих рис, які їй сприяють.
Причиною злиднів у державі є недостатньо розвинені інституції. Можна виділити п'ять основних ланок, через які виникають проблеми з економічним розвитком. По-перше, без чітких реформ суду, прокуратури, Служби безпеки України не можна побудувати верховенство права. По-друге, лише ефективна реформа держуправління і державної служби допоможе створити результативний держапарат. Третє – без продуманої земельної реформи не отримаємо продуктивного розвитку агроіндустрії. По-четверте, без приватизації держпідприємств складно ввести інвестиції і побороти проблеми з бюджетом. По-п'яте, завершення освітньої реформи. Потрібно перезапустити систему підготовки вчителів і виділити значно більше коштів на її фінансування.
Рухатися вперед українцям заважають дві причини, крім російської агресії. Це переконання, що простими методами можна вирішити складні й великі проблеми. Друга – віра, що наші проблеми унікальні у світі. Більшість із них інші держави давно вирішили. Не треба вигадувати велосипед.
Іван ПРИМАЧЕНКО, 29 років, співзасновник освітньої онлайн-платформи "Прометеус"
Україна бідна, бо досі НЕМА СИЛЬНОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА З СЕРЕДНІМ КЛАСОМ. Одне неможливе без другого. Нікому було лобіювати інтереси більшості. Купка з "верхівки" відстоювала лише власні, тримаючи всі ресурси. Незаможні не в силі захищати свої вигоди. Так триває десятиліттями. Коли зміниться система розподілу ресурсів, з'явиться чисельніша Й потужніша серединна група, здатна представляти основний зріз суспільства. Тоді можливі зміни.
Є країни із загально низькими доходами. Є з великими масштабами бідності через нерівний розподіл ресурсів. Україна потрапляє до обох категорій. 5–10 відсотків людей мають достатньо ресурсів і можуть собі дозволити еталонний рівень життя. Вони – взірець для інших. Понад 90 процентів відчувають нестачу коштів для потреб, які хотіли б задовольнити. Це відбувається через несправедливий поділ праці, тіньову економіку, корупцію.
МАЄМО ГАНЕБНО НИЗЬКІ СТАНДАРТИ ОПЛАТИ ПРАЦІ. А економіка не працює без вигоди – ні підприємець, ні робітник. Активна людина виїжджає на заробітки або на постійне проживання до іншої країни. Пасивна – переходить на соціальні виплати. Вони близькі до мінімальної зарплати. Модель поведінки українців протягом років незалежності полягала у прагненні мати всі можливі соціальні виплати та підзаробити в тіні. І не платити податків.
Україна три десятиліття стояла на місці. Немає формули, що враз зробить її заможною. За щорічного зростання економіки на 3 відсотки для відчутного прогресу треба 50 років. Але струси Й катаклізми найчастіше дають підґрунтя для стрімкого розвитку. Війна, докорінна зміна керівництва, реформи ключових інституцій можуть сприяти нестандартному поштовху.
Людмила ЧЕРЕНЬКО, 51 рік, керівник відділу якості життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи НАН України
В українців немає шансів вискочити з бідності найближчим часом. Єдина можливість – реформувати економіку та суспільні відносини за західним типом. Мали зробити це 1991-го, як Польща, Балтійські країни, Угорщина, Румунія. У нас спроби були, але переважно невдалі. Найбільше просунулися за попередні п'ять років. Але НЕ ЗРОБИЛИ ВИРІШАЛЬНИХ КРОКІВ.
Україні необхідні реформи. Але, коли хтось береться за реальні зміни, його проклинають і стогнуть про зубожіння. БІЛЬШІСТЬ психологічно НЕ ГОТОВА. Без болісних економічних реформ погано, та, коли починають їх робити, ще гірше. Українці, як ніхто у світі, звикли до мазохізму. Відчуваємо потребу поплакатися. Звісно, ми бідніші, порівняно з Європою. Але заможніші проти більшості країн Азії, Африки, Латинської Америки. Водночас третина громадян, які мають житло й автомобіль, вважають себе бідними.
Добробут українців зріс за роки незалежності. Порівняйте набір продуктів у крамницях. І кількість автомобілів. Люди незадоволені, бо хочуть змін тут і зараз. Не помічають поступових трансформацій. Схильні переоцінювати негатив.
Необхідна тотальна пропаганда змін без популізму. Влада має відверто розповісти людям про негативні наслідки й позитивні. Очікувані погіршення не викликають такого обурення, як раптові. Має бути деолігархизація. Відкрити ринок землі. Плачі про продаж рідної неньки – від тих, хто наживається на його відсутності. Але держава повинна підтримати селян, щоб їх не дурили на кожному кроці.
Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, 62 роки, соціальний психолог
У наших колядках і щедрівках співали про заможного пана. Цей образ сприймали як такий, до якого треба прагнути. Та радянщина зламала це. У її системі заможних вважали маргіналами. Після Голодомору бути таким стало небезпечно. Маєш хліб, худобу – до тебе прийдуть. Щоб вижити, простіше було лишатися бідними. Наші діди й баби досі кажуть:
"Не показуй, якщо в тебе щось є".
У пострадянський період люди почали прагнути багатства, але перестали бачити межі. Суспільство засуджує казнокрадів, але й захоплюється ними: "Людина змогла, крутиться". Склався психологічний штамп – ЩОБ БУТИ ЗАМОЖНИМ, ТРЕБА СТАТИ НЕГІДНИКОМ. Цю зв'язку маємо розривати. Бути багатим – це бути угодним Богові.
Більшість людей, які в Україні називають себе бідними, такими не є. Порівнюють з уявною формою багатства, показало дослідження Центру близькосхідних досліджень на Херсонщині. Насправді мають нерухомість, автівки й непогані доходи.
Українці часто вважають себе бідними, бо так простіше. Мають доступ до соціальних виплат, які насправді не поліпшують життя. Інколи заради субсидій і пільг відмовляються від роботи.
Подолання проблеми бідності неможливе без створення української мрії, як було у Сполучених Штатах. Люди повинні усвідомлювати, що вони і їхні діти мають добре навчатися, робити кар'єру, що в них є шанс змінити соціальний статус. Навіть підвищення економічного рівня країни чи збільшення інвестицій не допоможе, якщо не бачиш сенсу у праці.
Держава має просувати, пропагувати мрію та шлях її досягнення. Коли суспільство возвеличує чесну людину, яка живе заможно, вона стає образом для наслідування.
Треба ЗАОХОЧУВАТИ тих, ХТО заробляє на життя і НЕ ПРЕТЕНДУЄ НА ДЕРЖАВНУ ДОПОМОГУ. Людина повинна бути зацікавлена працювати "по-білому". Бо нинішня реальність: доки тебе не бачать, це гарантія безпеки.
Лариса ВОЛОШИНА, 44 роки, психолог
Без подолання ментального табу на підприємництво, перемогти бідність тяжко. За окупації України більшовиками будь-яку ініціативу знищували, а підприємливі люди таврувалися "баригами" і "спекулянтами".
Традиційно українське суспільство було більш аграрним, ніж ремісничим. Переважно міське населення Європи торгувало, частіше їздило в інші міста, бачило більше можливостей розбагатіти.
За роки незалежності українці почали звикати до приватної власності. Діти прагнуть бути ІТ-шниками, блогерами, геймерами і заробляти на своїх хобі. НОВЕ ПОКОЛІННЯ СИЛЬНІШЕ ОРІЄНТОВАНЕ НА ЗАРОБІТОК.
Держава має підтримувати й популяризувати розвиток бізнесу. Що більше підприємців – то більше податків і грошей на пенсії та соціальні видатки.
Треба знизити податки на заробітну плату. Це стимулюватиме бізнес наймати більше людей.
Сергій Марченко, 43 роки, засновник агенції "Борщ – рекрутинг майбутнього"
4 
35413
Коментарі