Є ЛЮДИ, ЯКИХ ІСТОРІЯ НІЧОГО НЕ ВЧИТЬ

Київ. Епідемія. Карантин. Серйозні люди приторговують медичними масками та всілякою дрібнотою, пакують валізи готівкою. А я – відповідальний громадянин! Самоізолювався. Переглядаю фільми улюбленого кінорежисера. Мабуть, надивився їх більше, ніж треба. Бо помічаю, що починаю сприймати реальність, як кіно.

1987 рік. Ларс фон Трієр представив фільм "Епідемія". Як і завше зі стрічками цього данського режисера, ніхто не зрозумів, а про що, власне, картина. Тексти кінокритиків про естетство й символізм в "Епідемії" – це окрема тема для сарказму. Бо спроби аналізу естетичної канви за відсутності бодай елементарного розуміння ідеї, яку прагне донести автор, – безглузді й недолугі. То про що ж "Епідемія" Ларса фон Трієра? Про те, що будь-яка пошесть, яка забирає життя мільйонів, має не природні, а суто інтелектуальні витоки. За сюжетом, лікар, який бореться з епіде­мією, в певний момент розуміє, що він і є джерело інфекції. Смерть – не феномен природи. Смерть – продукт розуму. Саме до цієї думки підводить нас Ларс фон Трієр.

 

Іноді ліки бувають небезпечніші за хворобу. На такі міркування наштовхують відеозвернення Володимира Зеленського. "Офіс президента продакшинз" два тижні радує нас мінісеріалом "Бажаю вам 36 і 6". Уже вийшло сім короткометражок. Із нетерпінням чекаю на продовження.

Виробники, хоча й затиснуті в жорсткі рамки сценарного задуму й офіційного сетинґу, за можливості урізноманітнюють епізоди зміною локації камери та відеоефектами. Якщо в серії за 13 березня бачимо лише мляві наїзди/від'їзди, то у прем'єрі від 26 березня динаміки набагато більше, оператор нарешті згадав про класичний прийом чергування великого, середнього та загального планів.

Тож, серія за 13 березня. Прапори. Логотип Офісу президента. Діловий костюм, біла сорочка, чорна краватка. Елегантна неголеність символізує безсонні ночі й невтомну працю головного героя у справі порятунку країни від "невидимого ворога" – коронавірусу. Всім повернутися в Україну, каже він на камеру. Хто не встиг – тому співчуваю, – здогадується глядач. Кордони закрити. Хворих ізолювати. Здоровим самоізолюватись. Інституту мікробіології та генетики – працювати. Темп динамічний. Голос владний. Жестикуляція чітка. Камера від'їжджає. Голос стурбований: долонь одне одному не тисніть, обличчя не торкайтесь, руки мийте. Чистьте зуби, додумують глядачі. Хто не доїсть овочів – морозива не отримає.

16 березня. Інтер'єр. Офіс президента. Головний герой: міжміське сполучення зупинити. Метро закрити. У кожному вагоні наземного транспорту не більше 10–20 пасажирів. Усім бути в масках. Порушників штрафувати. На вулицях не скупчуватися. "Мітингуватимемо потім". "Бажаю вам 36 і 6". І до речі, руки мийте.

Я дивився на все це і думав: ок, експозиція була зрозуміла ще в попередній серії. Але! Де антагоніст? Де конфіденти? Де лірична лінія? Де перепони, які долає головний герой, аби здобути омріяний Ґрааль? А потім збагнув: це серіал, тут важливі натяки. Не варто очікувати лобового розвитку сюжету. От, скажімо, слова: Верховній Раді продовжити розгляд невідкладних законопроєктів, зокрема щодо створення ринку землі сільськогосподарського призначення. Натяк? Звісно. Та який там натяк! Це голос із мегафона: бігом, негайно, сіли й на кнопки натисли! А Аваков тим часом мобілізує своїх "космонавтів", перекриє всі входи та виходи, й епохальний закон про повернення України до епохи середньовічних латифундій ухвалено. "Мітингуватимемо потім".

Новини: колапс міського транспорту. Розлючений натовп штурмує трамваї, тролейбуси та маршрутки. Полиці крамниць зяють пустотою. На дверях аптек оголошення: медичних масок у продажу немає. А от і антагоніст, подумав я.

Серія за 18 березня відверто розчарувала. "Здоровенькі були!" – привітався головний герой. Це що за ремікс Тарапуньки та Штепселя?! Це драма чи галімий водевіль?! Серію я, звісно, додивився. Й остаточно переконався – водевіль. Був епізод про приготування м'яса та яєць. Про собак і кішок. Про тисячу гривень пенсіонерам – плагіат із дрімучих часів, коли серіалами нас балували Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. А потім щось там було про онлай-екскурсії визначними музеями та пам'ятними місцями. Одне слово, відвертий кітч.

Продовження серіалу не забарилось. 20 березня. Сценарист виправився. Навіть більше: він продемонстрував майстер-клас. Замість комічного "Здоровенькі були" прозвучало нейтральне чи майже військове "Бажаю здоров'я, дорогі громадяни!" А потім – епізод про пацієнта з Чернівців, який поборов коронавірус. Не біда, що з попередніх серій ми не знали про його існування. Та все одно це була чудова позитивна історія. А кого цей епізод не пробив на сльозу, той неодмінно розчулився, коли головний герой розповів про телефонну розмову з мамою. Так, дещо сентиментально. Але, безумовно, виграшно, з погляду драматургії: офіціозний інтер'єр і контрастом – слова про матір. Сценарна знахідка. Браво!

Я хвилювався. Після вдалих серій завжди йде просадка. Втримати високу планку драматизму дуже важко! Передчуття мене не зрадили. Це було так непереконливо. Жодного "гачка", жодного "повороту". Ні, серія за 23 березня – геть невдала. От, до прикладу, головний герой каже: "Наше гасло: виспимось після коронавірусу". А сам у кадрі випрасуваний, виголений і пахне "Діором". Навіть чорними тінями йому очей не підмалювали. Ну не схожий він на героя, який днює й ночує в епідеміологічному штабі. І куди дивився гример? Про що думав художник по костюмах? Де був режисер? – важко відповісти. А чого варті нестиковки з попередніми серіями?!

 

Щось ішлося про літаки, які от-от прибудуть із Китаю, доставлять маски, тести, апарати штучної вентиляції легень. Головний герой сипав цифрами. Але про це вже було в попередніх серіях. Я розумію, що Китай неблизько. Але ж не тиждень летіти, тим більше проти вектора осьового обертання Землі – це вже занадто. Невже не можна було слово "літак" змінити на "корабель"? Тоді було б правдоподібно. А так – ні, не переконливо. У певний момент, коли з'явилася згадка про спекулянтів і лиходіїв, які вивозять за кордон маски, здалося, що ось він – драматичний поворот, у якому головний герой зіграє державного діяча, уособлення "залізної руки". Але ні, все якось змазалось. А ще була репліка про політиканів, які щось там кажуть про "надзвичайний стан" – міряють позитивного персонажа своїми цинічними мірками. Але й ця тема не розкрилася. І цілковитий провал – епізод на кілька хвилин – щось у стилі пісні для дівочого голосу "Дякую тобі, мамо": дякую вам, прикордонники; дякую вам, митники; дякую вам, транспортники; дякую вам, лікарі… Кого не згадав речник, то це тітки Клави з лікарняного харчоблока, що на вулиці Зоологічній. Це в провулку, хто не знає. За трансформаторною будкою. Ніяково якось вийшло. Хороша жінка, роботяща. Одне слово, фіаско. Навіть коронна фраза: "Бажаю вам 36 і 6" не врятувала цю серію.

По закінченні я навіть подумав, що продюсер схибив з актором на головну роль. Г'ю Лорі зіграв би краще. А Ліза Едельштейн – взагалі була б неперевершена. У "Докторі Хаусі" щось ішлося про її "поршні". Уявляю її в офіціозному просторі Офісу президента. Кілька кроків, поворот на підборах і ключова фраза з посмішкою "Бажаю вам 36 і 6". Не знаю, як хто, а я аплодував би стоячи.

Флешбек. Голос за кадром. Титри. 20 січня 2020 року. Київ. Рада національної безпеки й оборони. Офіційне повідомлення. "При апараті РНБО України створено оперативну групу з питань моніторингу та аналізу ситуації стосовно розповсюдження нового коронавірусу (2019-nCoV)".

31 січня 2020 року. Київ. РНБО. Із листа секретаря Ради нацбезпеки й оборони Олексія Данілова прем'єр-міністру України. "Необхідно ввести обмеження на експорт і реекспорт продукції, що прямо чи опосередковано може бути використана при реалізації протиепідеміологічних, профілактичних і лікувальних заходів на території України. Особливу увагу приділити засобам індивідуального захисту медперсоналу та громадян: захисні костюми, маски для ­облич, рукавички тощо".

Рішення РНБО набувають чинності тільки після їх оформлення у вигляді відповідного указу президента України. Однак лише 13 березня з'явився перший указ, що стосувався протидії епідемії. В указі три пункти:

"1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки й оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

2. Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим указом, залишаю за собою.

3. Цей указ набирає чинності з дня його опублікування".

Дата. Підпис.

Ситуація очевидна. 31 січня Олексій Данілов бив на сполох. Та пропозиції РНБО були проігноровані президентом, його Офісом і Кабінетом міністрів. І тільки через півтора місяця "Офіс президента продакшинз" представляє аудиторії перший епізод серіалу "Бажаю вам 36 і 6".

І доки вся країна насолоджується неймовірними пригодами Володимира Зеленського на посаді президента України, блогери ловлять його на нестиковках у зверненнях, а журналісти повідомляють про експорт з України медичних масок: ціни занижені, оплата, звісно, готівкою. Прокуратура, як неважко здогадатися, складу злочину в упор не бачить.

26 березня. Поки що останній епізод серіалу. В кадрі головний герой: "Вчора Кабінет міністрів на місяць запровадив режим надзвичайної ситуації… Це режим не про диктатуру. Це про дисципліну".

Далі знову, звісно, про закриття кордону, про лихих спекулянтів і літак із Китаю, який сьому серію поспіль героїчно долає вектор обертання Землі.

І нарешті – найважливіше: "Народні депутати України сьогодні не мають іншого вибору, ніж працювати. Закликаю їх думати про ухвалення важливих законів. Бажаю вам 36 і 6".

Починаючи дивитися серіал, я боявся, що він буде, м'яко кажучи, вимучений і нецікавий. Але скидається на те, що я не того боявся. А ще згадується фінальний епізод із "Епідемії" Ларса фон Трієра: сценаристи, які вигадали історію про пошесть в Європі, помирають від її симптомів.

Флешбек. А тим часом в Офісі президента. 16 березня Володимир Зеленський зустрівся з українським олігархами та впливовими підприємцями. Попросив їх допомогти в боротьбі з коронавірусом і взяти під кураторство області, де в них є активи, відповідні ресурси та люди. Як повідомила особа, яка побажала залишитися неназваною, під кінець зустрічі Ігор Коломойський сказав, звертаючись до президента: тепер ви нам винні.

Офіс президента. За круглим столом керівник держави і фігуранти українського списку журналу "Форбс". Ми бачимо доброзичливу розмову. Час від часу учасники зустрічі кивають, усміхаються і роблять записи в нотатниках.

Голос за кадром. Була колись Річ Посполита – країна від Балтійського до Чорного моря. Її офіційна назва – Королівство Польське, Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Лицарі та козаки Речі Посполитої здобували перемоги в боях із хрестоносцями, ординцями і служивими людьми царя московського. А 1795 року три імперії її завоювали і розділили. Бо магнати, які володіли маєтками більшими, ніж деякі королівства Європи, вирішили, що їхні латифундії – це і є їхня вітчизна.

В "Епідемії" Ларса фон Трієра є варта увага паралель. На анатомічному столі тіло загиблого від інфекції. Обриси тіла чітко римуються з наймальовничішим епізодом, який увійшов до підручників з естетики: брудна калюжа, в якій помирають вражені пошестю, над ними здіймається велична скульптура в античному стилі, а на ній – лікар у білому халаті. У фон Трієра немає випадкових сцен. Усе має значення. Щось він хотів сказати, вдавшись до цієї візуальної рими. Щось, мабуть, про історію та культурний спадок. Не знаю. Треба думати. Добре, що часу в мене досхочу. Самоізоляція. Хоча, гадаю, либонь, таки справді щось про цивілізацію, яка сама себе здатна знищити. Історія тому свідчення. А втім, кажуть, є люди, яких історія нічого не вчить. Навіть якщо ця історія трагічна, як у народів країни, кордони якої колись сягали від моря до моря.

×