При знайомстві кажу дівчатам, що я – бомж і працюю двірником. Хочу побачити реакцію. Я в чистому випраному, маю нормальний вигляд. Зразу й не розбереш. А можу сказати, що я – музикант, якого запросили до Парижа навесні грати.
Моя дівчина вразила тим, що пішла від мільйонера. Почала носити двірникові на роботу судочки з їжею. Шукала для фотопроекту сучасних козаків і побачила мене. Ще вона прибирає гімно за своєю собакою. Це – дрібна річ, але для мене важлива.
Роблю самокрутки із Нового Заповіту. Там сторінки тоненькі. Прочитав фразу, запам'ятав, викурив.
Був у центрі Амстердама серед повій на вулиці червоних ліхтарів. Один хлопець запитував, яку розвагу хочу. Повторював: "Що ти хочеш? Що ти хочеш?" Мені це питання здалося вирішальним. "Жити по правді хочу", – відповів. Якось так і живу після того.
Років 10 тому п'яничка в генделі сказав мені: "Тебе ніхто в цьому світі не образить, доки не образиш себе сам".
Я в Києві вісім років. Приїхав підкорити столицю. От зараз живу і працюю в центрі. Мало хто може таким похвалитися.
Найбільше грошей мав кальянником у ресторані. Отам дорвався до бабла. 2 тисячі доларів на місяць. Заощаджував, але не знав, що з тими грошима робити. Вони мене мало не з'їли.
У приміщенні музею, де працюю зараз двірником, радянська влада розстрілювала працівників. Тепер у дворі поставили церкву Московського патріархату, по суті – офіс ФСБ. Підмітаю бички і чую, про що говорять священики й парафіяни. Спілкуються, як бандити 1990-х. Сьогодні один каже мені: "Слышь, тут скоро ночное служение будет. Собираюсь заехать. Присмотришь за моей машиной?"
Співати почав після Майдану. Побачив, що все можливо. Якщо вдалося прогнати президента, то змінити своє життя – не важко.
У Нідерландах і Китаї побачив протилежні світи. Ніби занурився в холодну й гарячу воду. Китайці – запарені та нещасні. В метро штовхаються ліктями, б'ються, щоб потрапити вчасно на роботу. Не мислять життя без грошей – споживачі. У них правило:
не наї...еш – не проживеш. А в Нідерландах не замикають хатів.
Багато нарікаю на егоїзм. А вчора моя дівчина розтлумачила, що бажання когось повчити розуму – це теж егоїзм.
Коктейлі Молотова виявилися не такі дієві, як ми сподівалися. Але скільки мистецтва ними зробили! Хоч це була дитяча гра, не більше.
Страшно стало, коли силовики затиснули нас у провулку між Грушевського й Інститутською. Люди відключили голови – діяв механізм виживання. Хлопці перед тобою стоять зі щитами, а потім розвертаються спинами до ворога й починають тікати. З їхніх очей ллється страх. Ти стоїш далі. Одні очі, другі, треті напоюють тебе страхом. У певний момент перестаєш думати сам і починаєш думати страхами інших.
Немає людей недуховних. Є сплячі.
Бабця була вчителькою і партійним діячем у селі, матьора тьотка. Зараз займається організацією свого відходу. Видала мені дорожню карту: маю приїхати, сходити на пошту забрати гроші. Вже продала хату, в якій живе. Думаю, краще організовувати свою смерть, ніж чекати її.
Бомжував у Кракові, Варшаві, Амстердамі й певний час – у Києві. Зрозумів, що без грошей не помираєш. Якась їжа завжди є. В Україні легко: що кинув у землю – все росте. Але коли знаєш, що точно не пропадеш, стає трохи скучно. Зате розумієш: щастя – всередині тебе, і нещастя – теж.
Можна 30 років робити машинальні справи – робота-дім.
А можна за три роки пережити більше.
У Кракові познайомився із 70-річним Гермесом. Живе сам, ходить босоніж, доглядає двох коней. Має двох дітей, які "вдарилися у заробляння грошей". Йому для щастя треба каву, хліб і масло. Я розумів тільки 20 відсотків із того, що він бубонів мені польською. Але навчився в нього більше, ніж він розказував.
Не люблю давати платних концертів. Тоді зобов'язаний показати клас, адже люди гроші платили. Зникає безпосередність. Найкраще, коли нічого не винен і просто співаєш для себе й людей.
Під час поїздок із туром у Польщу і Нідерланди вкотре зрозумів, що вдома краще. Тут ти рішучий, а там – нікому не потрібний. Тут у державі срач, є що робити. А там і без нас впоралися.
Люблю досліджувати себе. Можна не поїсти день-два. Ідеально при цьому помовчати. А найкраще – побути наодинці з собою. Це цікавіше, ніж дискотеки й випадковий секс.
Воєн не було б, якби всі зрозуміли: у цьому світі людям нічого не належить, окрім ідей і думок.
Поділяю людей на тих, хто шукає способи щось зробити, і тих, хто шукає способів нічого не робити.
Алкоголь притлумлює інтуїцію. Вживаю його, якщо відчуваю: забагато живу в думках і мало – фізичним тілом.
Хотів би прожити життя з однією людиною.
2 
1
Коментарі