Ексклюзиви
Вівторок, 30 січня 2018 12:49

"Якщо буде політична воля, то питання Донбасу вирішиться за рік"

Наступна влада буде нетривала, – каже політолог Андрій Єрмолаєв

Чим запам'ятався 2017-й?

– Це рік відкладених планів і надій. Почався цикл, що задає новий алгоритм дій. Він пов'язаний із законопроектом про деокупацію Донбасу (18 січня Верховна Рада ухвалила закон про повернення окупованих територій. Він визнає Росію агресором. – Країна).

2014-го сподівалися, що житимемо по-новому. У 2015–2016 роках почули: зміни будуть, але пізніше. 2017-й став рубіконом у каденції влади і конфлікті на Донбасі.

Ще восени 2014 року стало зрозуміло – маємо справу не лише з агресією, а й із внутрішнім соціальним розколом. Велика Україна перетворюється на малу. У поглядах, економічних потребах, амбіціях. Держава, що утворилася після розпаду Союзу, була складно влаштована – регіонально, соціально, ­економічно. Але тоді ми могли в космос літати, в океанах плавати. У складі теперішньої України, як виявилося, для частини людей і земель немає місця.

Що маєте на увазі?

– Політичні еліти, які керували державою наприкінці 1980-х – на початку 1990 років, домовилися про межі нової держави. Однак не врахували, що суспільство в цих кордонах таке ж складне за поглядами й історією, як і зникла імперія. Наші громадяни ­1991-го голосували за нову Україну, в якій буде так само, як у Союзі. Але вільніше, справедливіше, ефективніше.

У цьому проекті є прихильники відродження української нації кінця ХІХ – початку ХХ століття. Є регіони з глибиною пам'яті часів Київської Русі. Є міста, що не забули традиції Магдебурзького права (одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у Середньовіччя. – Країна). А є мегаполіси, народжені радянською цивілізацією. Зі своєю культурою, історичною пам'яттю, традиціями. Виявляється, недостатньо створити інститути влади, поставити армію на кордоні й ходити на роботу. Щоб організм почав жити, всі ці уклади мають бути взаємоприйнятні, терпимі один до одного. Показувати людям спільне майбутнє.

Тим часом політики ставилися до країни, як до трофея, що приносив швидкі капітали. Усі без винятку політичні сили від виборів до виборів користувалися не об'єднуючими факторами, а роз'єднуючими – походженням, історією, стереотипами.

Люди у владі переконані, що керованою, ефективною і лояльною може бути лише країна, об'єднана "кров'ю і землею" (ідеологія Третього рейху. Розглядає взаємозв'язок національного походження, тобто "крові", і рідної землі, що дає нації прожиток. – Країна). Мовляв, маємо пройти горнило історичних випробувань. Адже викувати сильну націю можуть лише потрясіння.

Нинішні політичні еліти сформувалися в останні 10–15 років. Коренями пов'язані з лихою бізнес-верхівкою кінця 1990-х. Вона має специфічний характер і психологію. Ставиться до країни, як до бізнесу, до людей – як до активу, до ресурсів – як до джерела наживи. Замість формування політичного класу створюємо державну бізнес-корпорацію.

  Андрій ЄРМОЛАЄВ, 48 років, політолог. Народився 6 травня 1969-го у Красногорівці Донецької області. Батько керував цегельними заводами, мати викладала англійську мову у школі. Закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював консультантом інформаційно-аналітичної служби адміністрації президента Леоніда Кучми, був помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. З 2000-го – член Народно-­демократичної партії, з 2002 року – заступник голови партії з ідеологічної роботи. З 2010-го по 2014-й був директором Національного інституту стратегічних досліджень. Очолює інститут стратегічних досліджень ”Нова Україна”. Одружений, виховує сина й доньку
Андрій ЄРМОЛАЄВ, 48 років, політолог. Народився 6 травня 1969-го у Красногорівці Донецької області. Батько керував цегельними заводами, мати викладала англійську мову у школі. Закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював консультантом інформаційно-аналітичної служби адміністрації президента Леоніда Кучми, був помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. З 2000-го – член Народно-­демократичної партії, з 2002 року – заступник голови партії з ідеологічної роботи. З 2010-го по 2014-й був директором Національного інституту стратегічних досліджень. Очолює інститут стратегічних досліджень ”Нова Україна”. Одружений, виховує сина й доньку

Які загрози стоять перед Україною?

– Із 2013 року Китай зі світової фабрики перетворився на експортера капіталу. Виніс на міжнародну арену ідею формування єдиного континентального економічного простору. Вона втілилася в проект "Новий шовковий шлях" (транспортний маршрут для переміщення залізничних вантажів і пасажирів суходолом від промислових центрів Китаю до Європи. – Країна). У цьому зацікавлені стара Європа і Росія. З'являється все більше ідей про проект великої прагматичної Євразії, об'єднаної не лише транспортом і торгівлею, а й розподілом праці, обміном політичних практик.

Під час обговорення проекту в Україні розгорнувся конфлікт. Наша політична еліта має навчитися працювати з тривалими стратегіями. Нове континентальне об'єднання – тренд на десятиріччя, до якого включені всі провідні країни. Проект розглядають як вихід із глобальної економічної й соціальної кризи. Україна, яка конфліктує, випадає з тренду. Що швидше українська еліта виступить посередником зближення, то краще підуть наші справи.

Коли відбудеться зміна еліт? ­Українцям варто обрати президентом людину не з ­політичної тусовки?

– У плані мислення й знання країни наступний склад влади буде ще гірший, ніж теперішній. Питання нової еліти – це справа довгої освітньої програми. Нам потрібно формувати культуру стратегічного мислення. Про це має подбати наступне покоління в політиці. Справа не у віці. Зараз у владі ті, кого народжує вулиця, політичний популізм і прості рішення. Ще й все замішане на великому впливі бізнесверхівки. Україні потрібен гуманізований політичний клас. Але цьому не вчать у Лондоні чи Нью-Йорку. Це – наше домашнє завдання.

Чого варто очікувати від виборів 2019 року – президентських і парламентських?

– Дивлюся на наступний склад влади, як на короткий. Сумніваюся, що й цей доживе терміну. Особливо після ухвалення закону про деокупацію Донбасу, що став подразником для всіх. Як тільки президент підпише його без врахування побажань Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ вимагає від України переглянути закон. Мовляв, він має базуватися на Мінських угодах і забезпечувати соціальний захист цивільного населення на непідконтрольних територіях Донець­кої та Луганської областей. – Країна), запустяться механізми дострокових парламентських виборів. Зокрема, йтиметься про реформування політичної системи.

Наступна влада буде коротка з двох причин. Через якість складу, що можна охарактеризувати як колективний Олег Ляшко. І через необхідність вирішити проблеми війни й нової політичної формули ­країни. Її доведеться приймати щодо статусу Донбасу й участі обраних там депутатів у національній владі. Муситимемо створювати новий дизайн системи й проводити повноцінні парламентські вибори.

Яка політична система потрібна Україні?

– Є дві проблеми. Перша – представлення регіонів у Верховні Раді. Законодавчий орган контролює партійна номенклатура, інтереси регіонів представлені на рівні обласних рад. Потрібна двопалатна система з мажоритарною палатою, яка спиратиметься на вибори в округах і формуватиме представництво територій. А в другу палату своїх представників делегуватимуть регіональні ради. Це завдання слід вирішувати цього року.

А ще потрібна друга хвиля децентралізації. Варто переглянути модель місцевого самоврядування. Їхні задачі зведені до колективного жеку: розрахунки, зар­плати, платежі, субсидії. А мають розвивати економічний і соціальний простір певної групи людей. Повинні з'явитися комунальні банки, трасти, спільні комунальні підприємства із нерезидентами чи містами інших країн. Уже не кажу про розвиток комунально-приватного партнерства. Бізнес має бути прив'язаним до території, а не реєструватися в Києві. Бо він експлуатує місцеві ресурси й дає роботу тамтешнім жителям.

Дискредитація комунальної економіки й господарства – це велика біда. Подивіться на практику успішних міст Європи. Тамтешня влада має великий набір можливостей: від співпраці з бізнесом – до встановлення правил розвитку окремих галузей. Це – гнучкість податків, можливість незалежно від держави домовлятися з інвестором. А децентралізація за Гройсманом зведеться до формування поміщицької системи, коли місцева влада перетвориться на роботодавців, землевласників і головних бізнесменів.

Для країни краще новий президент чи ­другий термін Порошенка?

– Потрібна нова система. Посаду президента треба зберегти, бо це – частина політичної традиції. Але главу держави необхідно перетворити з головного бюрократа на представницьку фігуру. Щоб не ліз не у свої справи, не займався війною й економікою.

Президенту потрібно законодавчо заборонити йти на вибори з програмою порятунку батьківщини, в якій написано все, включно з розміром мінімальної зарплати. Бо тоді він із першого дня роботи починає "рулити" Кабінетом міністрів, житлово-комунальним сектором, Укрзалізницею, Нафтогазом. Кандидат у президенти має пропонувати своє бачення, як вирішення проблеми національної єдності, що робити із зовнішньополітичними пріоритетами. Повинна бути сильна фігура прем'єра, який представлятиме правлячу коаліцію. Як у Німеччині.

Кожен політик має право на виправлення помилок. Якщо Порошенко повернеться до ідеї політичного компромісу, коаліції національної довіри, традиції політичних круглих столів, згадає про жителів ­ОРДЛО і шукатиме з ними зустрічі – то отримає підтримку людей. Якщо ж продовжить війну, йому допоможуть піти.

Порошенко може залишитися на другий термін також в умовах диктатури. Коли введе воєнний стан, посилить бойові дії.

Наскільки критичний відтік трудових ресурсів і мізків з України?

– Раніше виїзд пов'язували з тимчасовими обставинами: втрата роботи, пошук більшого доходу. Міграція 2017 року – це втеча з країни, в якій нічого не відбувається. Люди не пов'язують своє майбутнє з Україною. Шукають місце роботи і проживання з розрахунком, що не повернуться на батьківщину. Виїжджають родинами.

Ті, хто їде в пошуках достатку, ще не відмовилися від наміру стати середнім класом. Вас влаштовує нинішня пролетаризація, коли залишаються ті, кому більше і не треба: "Ходитиму на роботу, держава дасть субсидії"? З такого соціального матеріалу неможливо створити сильну амбіційну країну.

Яким є "новий український світ"?

– Сьогодні немає жодного розвиненого суспільства, де б не відбувалося глобального переселення народів. Багато держав нагадують Вавилон. Конкурентні, орієнтовані на людину та її потреби суспільства – це головний мейнстрім ХХІ століття. Привабливі будуть країни з ефективною соціальною організацією. Ті, що орієнтуються на минуле, втрачатимуть людський капітал.

У нинішньому стані Україна може жити довго. Не менше, ніж від моменту проголошення незалежності. Але тоді з нами точно ніхто не рахуватиметься.

За яких умов повернемо окуповані ­території?

– 2018-й стане визначальним. Якщо буде політична воля, то питання Донбасу вирішиться за рік. Потрібне стійке перемир'я, план розміщення миротворчої місії в нейтральній смузі і її виходу на кордон. Завершити процес треба домовленістю про статус Донбасу. Тоді можна говорити про відновлення паспортного контролю на кордоні.

Очікую нових гравців. Можливо, такий буде Китай. Він здатен запропонувати гроші в обмін на припинення війни. Це можуть бути пропозиції щодо Шовкового шляху в Україні. Умови миру можуть купити за рахунок інвестицій. В будь-якому разі треба врегулювати статус Донбасу, домовитися про порядок виборів до місцевих органів.

Яке майбутнє чекає Росію? Якою вона буде після виборів президента у березні? Якою – після Путіна?

– Путін приходить, щоб піти. Для нього це – останній термін.

Росія зіткнулася з системними проблемами. Перша – функціонування мобілізаційно-­економічної моделі. Вона виявилася ефективною в умовах війни. Але ж РФ ізольована від кредитів, інвестиційних програм, можливості повноцінно працювати з високотехнологічним ринком. Це стримує її розвиток.

Путін намагатиметься зробити 2018-й роком відлиги. Після перемоги на виборах напевне демонструватиме кроки назустріч Заходу. Це можуть бути поступки в сирійському, північно-корейському питаннях. У трикутнику Росія, Китай, Захід можуть розіграти українську проблему.

Другий системний виклик – конфлікт поколінь. Виросли ті, хто не мають ностальгії за Радянським Союзом, не купилися на ідеї "русского мира". З'явилися нові лідери – наприклад, Олексій Навальний. Якщо Путін зацікавлений у стабільності режиму, то змушений буде йти на поступки. Наприклад, лібералізувати вибори.

Третє питання – баланс внутрішнього розвитку. Регіони перебувають у складному становищі. Путіну, скоріше за все, доведеться погодитися зі збільшенням повноважень регіональних влад.

Ці три завдання будуть пов'язані. Путін потребує відлиги, щоб не допустити банкрутства й потрясінь у регіонах.

Україна має бути готова до того, що Росія стане договороздатною. Важливо вчасно зупинитися у примітивній агресивній критиці. Потрібно коректніше сформулювати нові позиції для перемовин. Не лише по Донбасу, але взагалі – щодо двосторонніх відносин. У найближчі років 10 не зможемо говорити про стратегічні партнерство й дружбу. Але прагматичні стосунки треба відрегулювати.

Зараз ви читаєте новину «"Якщо буде політична воля, то питання Донбасу вирішиться за рік"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода