Як шукають місце під військовий цвинтар

Виконувач обов'язків міністра у справах ветеранів Олександр Порхун пообіцяв 1 липня, що перші поховання на Національному військовому меморіальному цвинтарі можуть розпочатися вже восени цьогоріч. Проте насправді цвинтаря ще немає. Село Гатне Фастівського району Київської області – вже третє місце, про яке говорять як про можливе кладовище. До цього були Лиса гора в Голосіївському районі Києва та Биківня на північно-східній околиці столиці. Щоправда, цього разу за справу взялися серйозно. Державна установа "Націо­нальне військове меморіальне кладовище" вже оголосила тендер на будівництво першої черги військового кладовища. Ідеться про перший і другий пускові комплекси, які планують ввести в експлуатацію до кінця літа 2025 року. Загалом меморіальне кладовище буде розраховане на 131,2 тис. могил і 5,2 тис. колумбарних ніш, де зберігатиметься прах українських героїв

 

Цвинтар запустять у кращому разі лише за рік. Між тим у родинах полеглих українських героїв їхній прах подекуди тримають в урнах просто у квартирах. Чекання на гідне місце поховання для них розтягнулось і на рік, і на два. Весь цей час влада шукає, де краще розташувати військовий цвинтар.

Спершу планувалося, що меморіальне кладовище буде на Лисій горі. Проте в тій місцевості розташований Лисогірський форт Київської фортеці, який внесено до Держреєстру нерухомих пам'яток України. Крім того, в урочищі Лиса гора є пам'ятка археології місцевого значення "Поселення трипільської культури". Кияни підписали петицію проти такого розташування, а екологічна організація КЕКЦ подала позов до суду на Київраду через намір побудувати військовий меморіал на Лисій горі. І від наміру відмовилися.

Точкою номер два на мапі міста стала Биківня.

"Київрада сьогодні відвела землю і фактично розпочала процедуру створення Національного військового меморіального кладовища в Биківні. За його створення відповідає держава, й місце визначив уряд", – зазначив 20 квітня 2023 року мер Києва Віталій Кличко у фейсбуку.

"Столиця готова всіма можливими способами сприяти створенню меморіалу наших героїв. Раніше ми підтримали пропозицію уряду щодо створення військового кладовища на Лисій горі. Але у громадськості вона підтримки не знайшла. Тому тепер ідеться про Биківню. 8 гектарів землі в цій місцевості – у власності міста. І сьогодні ми відвели їх, розпочавши процедуру організації меморіалу. Поруч – майже 90 гектарів – земля державна. Тож загальна площа Національного військового меморіального кладовища сягне майже 100 гектарів", – додав він.

– Таке розташування Національного військового меморіального кладовища дасть змогу створити вздовж Броварського шосе під Києвом виразний меморіальний простір, – додав і заступник голови Українського інституту національної пам'яті Володимир Тиліщак. – На кладовищі будуть поховані та пошановані українські воїни, які в XXI столітті стали на наш захист від повернення тоталітаризму. А поруч буде меморіал жертвам тоталітарних репресій у XX столітті, який нагадуватиме нам про ціну втрати свободи.

Але серед контраргументів категоричних противників розміщення цвинтаря в Биківні були, зокрема, такі. Биківня – місце, де упокоїлися жертви сталінських репресій. Поблизу селища з такою назвою розташований Національний історико-­меморіальний заповідник "Биківнянські могили", де на сьогодні науковці встановили імена понад 18 500 осіб, похованих там.

Проте є імовірність того, що кількість жертв насправді сягає від 50 до 100 тисяч осіб, а це означає, що багато поховань не встановлено. Новий цвинтар у Биківні може лягти зверху на старі могили, що є неприпустимим та неетичним. Тому ще торік Кабмін змінив місце будівництва Національного військового кладовища – тепер воно має розташовуватися в Гатному.

– 10 років війни. На жаль, нині гинуть наші захисники й захисниці. Україна має гідно вшановувати пам'ять загиблих воїнів із належним церемоніалом, як це відбувається у світі. Ми повинні створити так званий український Арлінгтон, – говорить міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна.

 

І хоча слова її правильні та справедливі, український соціум, як виявилося, любить та шанує Збройні сили України на відстані. Коли ж ця відстань скорочується і могили полеглих бійців гіпотетично наближаються до того чи того населеного пункту, любов маліє або й зовсім вигасає.

Нині жителі села Гатне, а точніше – жителі Мархалівської територіальної громади, яких будівництво цвинтаря стосуватиметься безпосередньо, поширюють нічим не підкріплені чутки про небезпеку, яку буцімто несе таке сусідство.

На труднощі в комунікації з місцевими жителями вказує Олександр Порхун.

– Я їздив тричі та спілкувався з місцевими жителями. Таке враження, що ми розмовляємо різними мовами, – каже він.

За активну протидію співгромадян у родин загиблих просить вибачення керівниця Патронатної служби полку "Азов" Олена Толкачова, яка також бореться за створення Національного військового кладовища.

– Ми робимо все можливе, але цього недостатньо. Я постійно думаю: "У чому проблема?" Якщо є якісь складні моменти, які не дають можливості побудувати Національне військове кладовище в Києві, скажіть про це! – говорить Толкачова. – Можливо, треба кошти знайти? То ми знайдемо. Якщо потрібна робоча сила – ми станемо нею. Поговоріть із нами!

Демографічна диспропорція в Україні проявляється не лише в тому, що пенсіонерів скоро буде більше, ніж тих, хто працює. Те, що ще до повномасштабки на 64 новонароджених припадало 100 померлих, обіцяло обернутися на великий брак місць для поховань. Проблема була настільки гостра, що 2018 року нею перейнявся тодішній прем'єр Володимир Гройсман, який запропонував Верховній Раді свого роду "цвинтарну реформу".

Гройсман хотів, щоби цвинтарі облаштовували так, як це здебільшого роблять у сучасному світі, – без могил, пам'ятних споруд, хрестів і надгробків. Мінімалістичного дизайну пам'ятні таблички про те, що в цьому місці після кремації покоїться прах такого-то, пропонувалося розміщувати у спеціально облаштованих парках і скверах.

"Цвинтарна реформа" не пройшла. Якщо говорити про Київ, то майже всі наявні 29 цвинтарів вже закриті. Ті ж, які працюють у напівзачиненому режимі, або дозволяють підпоховання в могили, що вже існують, – до родичів, або ж тримають резерв для видатних діячів, пільговиків тощо. Єдиний цвинтар, що діє, – за 45 км від Києва.

Останні роки Департамент житлово-комунальної інфраструктури Київради запевняє, що веде роботу з розширення кордонів Лісового та Південного кладовищ, а також "здійснює пошук земельних ділянок за межами Києва для будівництва нових цвинтарів". Пошук цей не є успішним, так само, як і будівництво нового крематорію, що мав бути зведений у період 2020–2024 років.

Брак місць для поховання зумовлено також відсутністю плану розвитку Києва. Ще 2013 року було передбачено виділити під кладовища 211,5 га. Водночас Північне кладовище мало збільшитися на 68 га, а Південне – на 27,5 га. Також влада планувала побудувати крематорій на Північному цвинтарі та колумбарні стінки в інших некрополях Києва. Однак нічого з вище зазначеного не реалізували.

×