Ексклюзиви
Пʼятниця, 15 листопада 2013 13:30
Олександр Стукало
Олександр Стукало
Олександр Стукало

Замітання слідів

Історія – складна й непередбачувана річ. Ні, навіть не річ. Історія – складна й непередбачувана річка. Двічі в ту саму річку ввійти не судилося нікому, броду ми досі не знаємо, плавати вміємо абияк, а втопитися не хочемо. Тому завжди намагаємося полегшити взаємодію з історією, згладити незрозумілі місця, обійти вири й хвилі, зрозуміти, що вода – не лише джерело життя, а й потужний його відбирач, і зробити своє співіснування з цією водою максимально комфортним. Ми завжди тяжіли до переписування історії. Цим талантом наділила нас природа у відповідь на складну долю, на те, що людина постійно мусить пристосовувати своє теперішнє до свого ж минулого – так, щоби було не боляче ані теперішнім, ані колишнім.

Свідки нашої історії всюди. Їх надто багато, щоб ми могли змінити все, забути, пристосувати те, що було, до того, що є, і жити якомога зручніше – без болючих дратівливих спогадів, які нас розщеплюють і постійно штовхають на конфлікти одне з одним. Усе змінити неможливо. Бо те, що ти зміниш, рано чи пізно теж застаріє, і його доведеться змінювати постійно, доки стане снаги й віку. Це довго та марудно. Тому найчастіше з минулим розбираються через забування – цей утішливий механізм, знов-таки, подарований нам співчутливою природою.

Літературні тексти – живі свідки чиєїсь історії. Вони тривкіші за людей. Їх не заведено переписувати чи адаптовувати до нових умов. Їх читають і аналізують – свідомі того, що це лише література, а не претензія на чиюсь особисту правду. Або не свідомі й тому ображені. Не на живих, а на мертвих, ба більше – на вигаданих. Це значно простіше, бо не потребує зіткнення з реальністю. Просто текст і просто читач, і конфлікт між ними, спровокований тим, що когось не так назвали, когось не так описали, а комусь дозволили сказати образливі чи непристойні слова.

Ми завжди тяжіли до переписування історії. Цим талантом наділила нас природа у відповідь на складну долю, на те, що людина постійно мусить пристосовувати своє теперішнє до свого ж минулого – так, щоби було не боляче ані теперішнім, ані колишнім

Досить нещодавно – знов-таки, з погляду природи й історії, – я дізнався, що в Америці переписують Марка Твена. Переписують, бо там є слово "негр". А воно образливе у толерантній країні, якою стала Америка. Отже, і Гек Фінн, і Том Сойєр чинять неправильно з точки зору читачів, що живуть за сотню років після автора. Не знаю, чи питали дозволу в нащадків Марка Твена. Чи погодився б автор сам переписати свій текст і чи не виникло б на цьому ґрунті у нього конфлікту з прибічниками "зручної історії". Надто все радикально змінилося за той час, що віддаляє нас від Тома, Гека і Беккі Тетчер.

Іще більш нещодавно взяв до рук нове видання дитячих повістей Всеволода Нестайка. Твори, написані у 1970–1980-х роках, у ньому "адаптовані до сучасних реалій" і "позбавлені ідеологічних нашарувань". Коли я читав "старі" версії, з цікавістю дізнавався про назви цукерок, книжок, специфічні слова, що означують собою епоху. Так, ніби занурювався в іншу історію, історію пам'яток. Бо проблеми дітей у 1970-х у СРСР такі самі, як і наші. У нових версіях – іриски "Киць-киць" і козинаки зникли. Замість них постали "Снікерси" та "Баунті", а герої почали ходити з мобільними телефонами. Я відчув, що теперішніх дітей обікрали. Замість хорошої книжки про 1970-і нам дають хорошу книжку про 2000-і. Так, ніби іриски, козинаки й стаціонарні телефони – це ідеологічне нашарування. Чи реалія, яка потребує адаптації.

Мені стало трошки страшно: а раптом це увійде в моду, і старіші книжки постійно переписуватимуть їх іще живі автори, міняючи телефони, цукерки, їжу, напої, дітей? Тоді читачі, зручно вмостившись у кріслі, почуватимуться захищеними, у своїй тарілці, їм усе буде зрозуміло, їх годуватимуть кашею історії, яка не викликає запитань, і ніхто не подумає, що в минулому все було інакше. Більше, жорстокіше, солодше, красивіше. З неграми й козинаками. Їм буде зручно, але мені їх чомусь шкода. Може, тому, що я сам колись любив козинаки, а тепер не люблю "Баунті"

Зараз ви читаєте новину «Замітання слідів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода