Ми любимо казки і щасливі фінали. Так, щоб наприкінці бранців визволяли, герої "жили довго і щасливо", а подолані труднощі компенсувалися теплим півцарством із конем на додачу. Причому прагнення півцарств і коней загострюється в критичні моменти – коли з'являється яка-не-яка колізія, конфлікт і драма. Але не кожна драма викликає мрії про півцарства, а лише гостра, швидка й переможна.
Млявотічні води теперішніх українських сюжетів донедавна мало кого чарували, й зовсім небагатьом баглося пити з джерел. Ніхто не вірив, що, напившись, перетвориться хоча б на когось, а не лишиться тим, ким був. До кінця листопада все було звично й сіро: вона сиділа, він гуляв, народ мовчав і тихо готувався до Нового року. Для казок передумова непогана, але стимулів замало.
Наприкінці листопада всі згадали, що казки можливі. Вийшли на Євромайдан. Було майже так, як дев'ять років тому, і всі ейфорично чекали повторення надій, сподівань і активності. Вийшли всі спершу "за євроінтеграцію", а потім, коли урочисте волевиявлення не дало результатів і президент не послухався народу, стояли просто так – із піснями й танцями. Стояли тиждень. Люди ходили на Майдан, бо там були їхні друзі. Слухали пісні й Руслану, політиків гнали зі сцени, грілися коньяком і стрибками. Усе це дедалі більше почало нагадувати музичний фестиваль. І, як кожен музичний фестиваль, не мало сюжету й казковості. Драконів не було, принци відпочивали.
У ситуації, коли герої безсилі, а її все одно якось треба рухати до фіналу, у грецьких трагедіях існував "бог із машини", – актор, який зображав бога, у непередбачувану мить спускався на сцену і вирішував проблеми героїв. Першим богом із машини для Майдану став "Беркут"
У такій ситуації, коли герої безсилі, рятівники не рятують, а ситуацію все одно якось треба рухати до фіналу, в грецьких трагедіях існував "бог із машини" – актор, який зображав бога у непередбачувану мить спускався на сцену за допомогою хитромудрої техніки й вирішував проблеми героїв. Когось бив громом, когось виривав із лабет смерті, комусь давав у руки потрібну зброю – словом, виводив сюжет зі ступору.
Такі "боги" час від часу потрібні, коли люди просто не знають, що робити далі. Коли не мають досвіду – ніби свідки Єгови, яких ніколи не пускали далі коридору, а тут раптом запросили до вітальні й налили чаю. Ми, українці, загалом такого досвіду не маємо. У нас був прецедент-2004, але він був на виборах. 2013 року виборів не було. Мали щось вирішувати. Ми вже знали, як поводитися, коли фальсифікують наші вибори. Треба ставити намети й весело страйкувати. Ми знали, як поводитися до етапу, коли починаються танці й на Майдан виходять кількасот тисяч. Далі у "прошивці" був фестиваль. Цього листопада вирішувати ніхто нічого не хотів.
Першим богом із машини для Майдану став "Беркут". Після їхнього "спуску з небес" люди вийшли на віче, і Майдан перетворився на революцію із захопленням адмінспоруд. Потім замість машини був бульдозер. І цей, новий бог, уже атакував тих, хто був богом учорашнім. Після бульдозера і крові народ почав ставити намети з розрахунком на тривалий мирний спротив.
В інтернеті з'являються плани подальшого сценарію революції. Обов'язкові компоненти – ще одне (третє? четверте?) народне віче, похід на "Межигір'я", ультиматум владі, загальнонаціональний дводенний (!) страйк і як результат – влада народу. Кінцевим пунктом в одному з планів було життя в новій країні з новим урядом. Між загальним страйком і життям у новій країні лишалося якраз стільки вільного місця, щоб там помістився ще один бог із машини.
Ті, хто писав саме цей сценарій, мабуть, знову не врахували очевидного. Бог із машини – персонаж дуже неоднозначний. Комусь він допомагає, але когось і громом ударити може, і взагалі вивести за лаштунки – так, для руху сюжету. Його складно передбачити, коли не читав сценарію, де прописане все – навіть його поява. Тому, як на мене, краще таки ретельно продумати всі ходи. Так, щоб для недоброзичливих богів не лишилося місця, а півцарства зрештою дісталися потрібним людям
2 
1
Коментарі
2