– Це Моцарт? – питає сусід в автобусі, яким повертаюся з Вільнюса до Києва. Щоб не нудитися дорогою, слухаю музику, і коли оркестр грає фортисимо, її стає чутно не тільки мені.
– Ні, це Бах, – відповідаю. – Але його виконує молодий французький піаніст Девід Фрей. Грає дуже імпульсивно, тому можна сплутати з Моцартом. Послухайте, – протягую навушники сусідові.
Він – Сергій, судноремонтник, їде до сім'ї в Миколаїв. З його колегою, теж миколаївцем, ми тиждень тому добиралися до литовської столиці. Точніше, вони обидва працюють у портовій Клайпеді. Чому так збіглося, що натрапив на них, стає зрозуміло, коли чую про три закриті судноремонтні заводи в Миколаєві. Зупинилися протягом кількох останніх років. Литовці одразу відкрили в Україні філію своєї компанії й завербували всіх, хто залишився без такої специфічної роботи.
– Наша фірма має замовлення по всій Європі. Я працював на верфі у Франції. У них таку музику зранку пускають по радіо. Тому вони всі ходять усміхнені й вітаються навіть із незнайомими. Чого в нас так не зроблять?
Грає дуже імпульсивно, тому можна сплутати з Моцартом
Сергій повертався з найдовшої своєї вахти. Не бачив рідних понад п'ять місяців. Каже, побуде кілька днів із сім'єю – і до Києва на Майдан.
– Як, ви кажете, цього композитора звати? – перепитує мене вже наприкінці дороги.
– Бах?
– Та що ви думаєте, я не знаю Баха? Отой другий, француз.
Кажу ім'я піаніста, він записує його у мобільний телефон. Тисне на прощання руку. Долоня у нього шорстка від постійної фізичної праці і в мозолях.
1 
1
Коментарі
1