– Посміятися з себе – позбавити цієї можливості інших, – каже головний герой фільму Олександра Велединського "Географ глобус пропив". Це він і робить упродовж усієї картини. Стає шкільним учителем, блазнює перед учнями, колегами, жінками.
Смієшся разом із ним і глобусом, який школярі намалювали на піратському прапорі замість черепа. А заодно перебираєш власні житейські бувальщини. Бо хто на слові "школа" не згадує про своє?
Як заведено у російському кіно, "Географ" – про вчителя, який не тільки викладає свій предмет. Він ще й навчає життя: грає з учнями в карти на уроці й напивається з ними вусмерть в електричці. Закоханій у нього учениці пояснює, що любов теж здатна помирати, залишаючи по собі тільки рубець. І головне, що завдяки цьому діти, за яких відповідає герой Костянтина Хабенського, з небезпечного походу повертаються додому живі.
Любов здатна помирати, залишаючи тільки рубець
Таких учителів небагато. І річ не тільки у вмінні сміятися з себе.
Коли я працював у школі, ми намагалися всадити у дитячу пам'ять якнайбільше дат і формул, щоб кожен учень мав шанс стати студентом. Один такий досі не йде з голови. Сергій мало не слово в слово міг переказати мій урок і через кілька місяців. Пам'ятав навіть незначні дати. І таки вступив, щоправда, до найближчого технікуму. Тоді він уже називався коледжем. До найближчого, бо не хотів відриватися від заможних батьків.
Через пару років дізнаюся, що Сергія нема на світі. Почав був страшно пити. Повертався взимку додому, дорогою приліг і замерз. Напитися з ним і пояснити щось важливіше за рік Конотопської чи Полтавської битви не було кому.
1 
1
Коментарі
2