– Ви ж тільки обережно, – каже Володимир Луговський, передаючи рукопис своєї книжки про Сергія Параджанова. – Бо я не зробив копії. А видавці багато поприбирали з тексту. Ну, ви самі побачите. Я хотів показати, що геніального митця треба сприймати не лише через фільми, а й через його дивацтва. Без них не було б того Параджанова та його стрічок.

Я познайомився з Володимиром Івановичем 10 років тому, коли писав статтю про чергову річницю фільму "Тіні забутих предків". Він був другим режисером у знімальній групі. Вдома зберігав світлини зі зйомок і найцінніше – розкадровки, зроблені рукою Параджанова.

– Сергій казав: "Бережи їх. Як пом­ру, за них даватимуть мільйони", – каже Луговський. – Минуло стільки років, і воно нікому не потрібне.

Інтимна сцена – тільки з дружиною

Прочитав я рукопис, прочитав книжку, кілька разів побував у Володимира Івановича вдома. Він частував горілкою й чаєм і розповідав кінобувальщини. Я спробував розпитувати, як народжувалася ідея того чи того епізоду "Тіней". Проте щоразу починали за здравіє, а закінчували за упокій. З кожним запитанням про зйомки я взнавав про всіх можливих і неможливих коханців Параджанова. Що на майданчику він чіплявся до того і до того.

Коли почув, що у фільмі Сержа Аведикяна й Олени Фетисової правдиво йдеться про особисте життя режисера, чекав чогось подібного. Проте інтимна сцена – тільки з дружиною. А найбільша відвертість із хлопцями – це коли режисер каже, що їде з Києва, і його друг запитує: "А як же я?"

Глядач пішов на кіноверсію життя Параджанова мляво. Прокатники тактовно повідомили, що фільм не потрапив до десятки лідерів тижня. Витрачені на стрічку майже 2 мільйони євро не відіб'ються. Так само, як Володимир Луговський не зміг знайти покупця на параджановські малюнки.

×