Більшу частину своєї пенсії житомирянка Зоя Бондарчук, 81 рік, витрачає на харчі. За 52 роки стажу їй нараховують 554 грн. Дітей не має, тому розраховує лише на свої доходи.
— Круп та борошна я купила на запас ще літом, — каже Зоя Яківна. — Живу недалеко від продуктових складів, на вулиці Баранова. Там продають оптом. Взяла, наприклад, клумак гречки — по 2,40 за кіло. А тепер вона — по 5,05. Мішок картоплі восени купила по гривні за кіло. Вона тепер на сорок копійок дорожча. Отак економлю.
У магазині купує лише хліб. Буханки вистачає на тиждень.
— Почеревину купую на базарі, запікаю у духовці, — продовжує Бондарчук. — Її продають по 20 гривень, але мені старій пару гривень скидають. У магазині готова — по 30 гривень за кіло. Мені почеревини на тиждень вистачить. Багато їм молока та сиру.
По них ходить на базар біля залізничного вокзалу. Селяни з передмість Житомира щоранку привозять продукти дизель-поїздами. Спродуються за дві-три години, і наступним рейсом повертаються додому.
— Торгують з асфальту, зате набагато дешевше за Житній ринок, що в центрі міста, — веде далі пенсіонерка. — Сир і молоко весь час купую в однієї жінки, тому впевнена в якості.
Отримавши пенсію, Зоя Бондарчук одразу відкладає на оплату газу, електроенергії та телефону.
— Літом це 30 гривень на місяць, — планує витрати. — А зимою включаю опалювальний котел, то на самий лише газ треба сотню. Ще на 50 гривень купую різних таблеток.
У Зої Бондарчук власний будинок на 49 кв. м біля заводу лікарських трав. Це дві кімнати з тісною кухнею. За будинком — ділянка на вісім соток. Засадила її суницею та смородиною.
— Літом ягоду збираю — і на базар до вокзалу, — каже жінка. — Ще вкорінюю пагони смородини на розсаду. Продаю її навесні. На ягоді та розсаді 500 гривень заробляю.
Смородина родить рясно, бо пенсіонерка вдобрює ділянку послідом. Тримає десяток курей.
— Нині купую їм зерно, по 1,60 гривні за кіло, на місяць два відра треба дати. А літом жну їм траву біля залізничних колій. Сусідки, буває, принесуть мені буряків чи моркви. То я їм яєць даю на бартер. Роблю собі колотушку: збовтую два яйця зі склянкою молока, і їм із хлібом. Півдня сита ходжу, — сміється.
55-річна Таміла, сусідка Зої Бондарчук, по харчі їздить у райцентр Андрушівка.
— У Житомирі молочні продукти дуже подорожчали, — каже жінка. — Півторалітрова пляшка молока — шість гривень. А в Андрушівці можна по три гривні взяти. За маршрутку туди й назад я плачу шість гривень. Виходить, із двох пляшок молока дорога оплачується.
Восени у Житомир приїхав мандрівний цирк. Жінка взяла на квартиру п"ятьох артистів. У кімнаті жили місяць. Заплатили 500 грн.
— Вечорами виступали. Приходили пізно. Вечеряли. Після них стільки недоїдків залишалося, що я їх, бувало, піввідра збирала. Було що моїм курям їсти.
Інша сусідка, 77-річна Ольга, теж узяла квартирантів. За 250 грн здає прибудову на дві кімнати родині заробітчан. Молоде подружжя працює в хлібопекарні.
— У Житомирі тепер повно людей із села, приїхали на роботу, — каже Зоя Бондарчук. — Я теж була прийняла хлопчину. Платив мені за кімнату 150 гривень. Виявилося, сирота. Його в армію забрали.
Щомісяця пенсіонерка примудрялася заощадити до 50 грн. Їх та усі заробітки зі смородини цього літа витратила на новий газовий котел — за 1,5 тис. грн. Торік купила перший у своєму житті кольоровий телевізор — за 1,1 тис. грн.
2 
1
Коментарі
23