— Торік підприємство, де працював, закрилося. Власник забрав обладнання та переїхав до Польщі. Сказав, що там мати бізнес вигідніше. Легше продавати товар, менше перевірок. Аби працівники не ображалися, оплатив кожному місяць відпустки, — розповідає киянин Микола Даненко, 49 років.
— За освітою я вчитель хімії та біології, за фахом ніколи не працював. Коли закінчив університет, зарплата в школі була 9 доларів. А на будівництві платили 30. Поїхав на заробітки, багато років працював у Москві. Заробив на квартиру. 2014-го знайомий відкрив невелике підприємство. Виробляли автомобільні акумулятори. Я пішов до нього працювати. Робота шкідлива. Але платили добре — до 30 тисяч гривень на місяць. Також забезпечували безкоштовними обідами. Коли власник зібрався до Польщі, запропонував працівникам їхати з ним. Погодилися не всі. Я теж вирішив залишитися. 17 років був на заробітках. Хотілося побути з родиною. Вирішив, що знайду швидко нову роботу.
Ходив по фірмах, пропонував свої послуги. Вантажником, працівником складу не взяли. В основному відмовляли через вік. За три місяці пішов до центру зайнятості. Попросили принести диплом, заповнити анкету. Написати, що вмію. Потім запросили на співбесіду до інспектора. Вона одразу заявила, що роботу вчителем не знайду. Я тоді дуже здивувався. Сказав, що за спеціальністю ніколи й не працював. Не сподобалася інспектору моя трудова. Офіційно працював лише останні три роки. До того записів не мав.
Тиждень ходив відмічався щоранку. Потім дали адреси підприємств, де потрібні працівники. Мав їх обійти. Дізнатися, чи візьмуть мене. Виявилося, що за вказаними адресами взагалі немає таких фірм. Коли сказав про це інспектору, вона на мене накричала. Мовляв, погано шукав. За місяць призначили допомогу по безробіттю. Три місяці платили мінімальну зарплату. Потім сума зменшилася. Щотижня в центрі зайнятості відбувалися семінари, запрошували роботодавців. Я на них справно ходив. Запитував про вакансії. Казали, що поки що не потребують. Від центру зайнятості безкоштовно вчать на кранівника, водія навантажувача. Але я не підходив за віком. У липні знявся з обліку. Подзвонив до колишнього роботодавця. Той погодився взяти на роботу в Польщі. Зараз оформляю документи.
— Живемо в приватному будинку, отримуємо субсидію. Чоловік після інсульту, має пенсію по інвалідності. Я вже рік стою на обліку в центрі зайнятості. Платять 1 440 гривень допомоги, — розповідає 52-річна Олена Олегівна з Хмельницького. Прізвища просить не називати.
— Раніше офіційно працювала продавцем у магазині, отримувала мінімальну зарплату. Але потім виявилося, що можемо втратити субсидію. На комуналку взимку йде й по 3 тисячі. Подруга порадила звільнитися, піти до центру зайнятості. Так і зробила. Потім попросилася до знайомого на базар торгувати. Працюю нелегально. Платить мені 3 тисячі гривень, плюс відсоток від продажів. Маю від 4 до 6 тисяч щомісяця. Ще одна робота підвернулася випадково — покликали прибирати в торговий центр. Працюю там після ввечері. Отримую 1 600 гривень.
Потрібен єдиний реєстр роботодавців і безробітних
Безробітних знімають із обліку в центрах зайнятості, якщо двічі не погоджуються на запропоновану роботу. Також втрачають право на субсидію.
— Безробітні відмовляються від вакансій, бо центри зайнятості пропонують роботу з невеликою зарплатою. Або направляють на шкідливе виробництво, — каже президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко, 54 роки. — Зараз є вказівка — не шукати роботу, а лише ставити на облік.
Із 1 січня в центрах зайнятості хочуть ввести посаду кар'єрних консультантів, які допомагатимуть безробітним знайти роботу.
— Це нічого не змінить. Багато підприємств закрилося. Україну рятує безвіз і трудова міграція. Якби зараз усі заробітчани повернулися, то рівень безробіття був би більш як 20 відсотків. Щоб державна служба зайнятості працювали ефективно, треба створити єдиний реєстр роботодавців і безробітних. Тоді роботу можна було б обирати з цієї бази.
4 
35413
Коментарі