Міністерство торгівлі Китаю не радить своїм громадянам їхати до України та низки країн Центральної Європи.
"У зв"язку з незадовільними умовами роботи, частими затримками зарплати, а також враховуючи культурні відмінності права китайських працівників у цих країнах порушуються", — таке повідомлення виставив інтернет-сайт міністерства після того, як кількасот китайських будівельників мітингували під посольством своєї країни в Румунії. Тамтешня будівельна компанія затримала їм зарплату на кілька місяців.
Китаєць Лін Чжунь, 31 рік, приїхав до Києва 2008-го. Нелегально влаштувався на новобудову. На батьківщині, в китайській провінції Чанчунь, він із батьком і трьома братами вирощував льон.
— Він не давав ніякого доходу, — розказує Лін ламаною російською. — Через конкуренцію ціни в Китаї весь час падають. Ми бідували. А щоб вирощувати іншу культуру, треба стартовий капітал на насіння, добрива. Родина харчувалася дешевими крупами й борошном. Їх держава роздає бідним у спеціальних магазинах.
Родичі дістали Чжуню запрошення з України. Так він отримав візу. Працює на реконструкції складів у селі Чайка, під Києвом. Підприємець платить Чжуню та ще чотирьом працівникам-китайцям по 5–6 тис. грн.
— Китайців добре беруть на роботу, бо вони працюють не гірше за українців, зате п"ють менше, — каже Чжунь.
Українські роботодавці часто обманюють працівників-нелегалів. Можуть не заплатити. Ліна Чжуня в Україні "кидали" двічі, не заплатили за два місяці роботи.
— Але в Китаї гірше, — каже Лін. — Недавно робітники з провінції Цзилінь дізналися, що директор їхнього заводу отримував 250 тисяч юанів на місяць. Це приблизно 280 тисяч гривень. Тоді як рядові працівники — по 200 юанів. Майже 225 гривень. Директора забили насмерть.
Більшість китайців мріють про таке життя, як мають українці
Студентка Києво-Могилянської академії Лі Ї Хун, 20 років, упевнена: в Україні можна заробляти більше і жити краще, ніж у Китаї. Більшість китайців мріють про таке життя, як мають українці.
— Мій родич переїхав до Пекіна з провінції, — розповідає "ГПУ" українською. — Продає на вулиці овочі. Заробляє 340 юанів на місяць. Це 381 гривня.
Студентка переїхала до України з батьками. Вони торгують секонд-хендом біля столичного метро Святошин. Заробляють близько 8 тис. грн на місяць.
— Батьки без освіти, працювали на фарфоровому заводі. Заробітків сім"ї не вистачало. А в Україні, як захочеш, завжди заробиш.
Лі порівнює ціни в обох країнах:
— Побутова техніка китайського виробництва в Китаї значно дорожча, ніж в Україні. Щодо харчів, одягу — ціни майже однакові. Стандартна страва — маньфань — це звичайний рис. Чашка обійдеться в юань. За 2 юані, це 2,5 гривні, можна купити порцію млинців. Найдорожче у великих містах — житло. Приміром, у Пекіні за однокімнатну квартиру треба платити до 3 тисяч гривень. Тому багато людей винаймають кімнату втрьох-учотирьох.
39-річний Хо Пен Сян перебрався в Україну 1995-го. І повертатися не збирається. Із китайськими родичами щодня спілкується телефоном. Тримає тут ресторан "Восток" на столичній вул. Набережно-Хрещатицькій.
— Мы сделали акцента на китайская традисии. Потому клиенты пошол к нам. Тогда это было что-то такое, новшеством, — ламаною російською розказує про свій заклад. — Починав бізнес на позичені в партнерів-українців гроші. Тут набагато легше вести бізнес. Немає такої конкуренції, як у Китаї. У лютому наш ресторан втратив 40 відсотків клієнтів. Але з березня завсідники почати повертатися. Є й нові.
Обід у "Востоці" в середньому коштує 200 грн. Часто увечері немає вільних місць, каже Хо Пен Сян.
Із майбутньою дружиною, українкою Оксаною, зустрівся в Китаї. Хо викладав в університеті міста Ухань. Говорить, що в Україну перебрався за покликом кохання. У сім"ї двоє дітей.
— Українці складають гроші "на чорний день", — продовжує ресторатор. — А всі мої рідні, китайці заробітки вкладають у власний бізнес. Гроші мають працювати.
Як викладач Хо Пен Сян отримував 1995 року $30. Нині його колеги мають $250–300. Держслужбовцям платять більше. Робітникам без освіти — $150.
1 
1
Коментарі