50 українських скаутів літують у таборі в селі Білі Ослави Надвірнянського району Івано-Франківської області.
— Коли з добром — гостинно просимо, — каже комендант табору Леся Бойко, 35 років. Поруч стоїть 5-річний Назар Дідик. — Це наш наймолодший табірник. Він із Білих Ослав, усі стежки тут знає, де найбільше ягід чи сухі дрова — все показує. — І не боюся мурашок, — додає важливу інформацію малий.
Уперше пластуни з Білих Ослав і Дніпропетровська зібралися в урочищі Дремблюшка 2002 року. Цього року приїхали 50 дітлахів із Дніпропетровська, Чернівців та Львова. Половина — місцеві діти.
— Маємо браму, спортивні вежі, футбольні ворота, щоглу для прапора — ось і все, що потрібно. Ніякого радіо, телебачення та інших благ цивілізації. Польова кухня, намети, запас продуктів — і двотижневе життя в умовно дикій природи, — розповідає Леся Бойко.
Щодень у село їздить тільки бунчужний — так по-пластунськи називають помічника коменданта. Пластун-розвідувальник Іван, 17 років, привозить хліб і новини. Щоправда, табірники про всяк випадок не вимикають мобільних телефонів.
Пластуни вправляються в піонірці (вмінні майструвати дерев"яні споруди без цвяхів) і табірництві (орієнтуванні на місцевості).
— Бачите, усі в болоті, важкий був похід у Ґорґани, — Леся Бойко показує рюкзаки, згромаджені під брамою. — Пластунів, молодших 12 років, не брали. Суниць наїлися досхочу, на полонині пастухи пригостили нас будзом — овечим сиром. Із районного бюджету на утримання табору виділено 2600 грн. Молоко і городину приносять селяни. На два тижні має вистачити.
2 
1
Коментарі