"Є у нас один постійний клієнт. Набирає довідку — і всіх нас тут по черзі матом криє. А дівчатам хамити не можна. Кажуть: "Ідіть, пане, проспіться, подзвоните зранку, коли настрій хороший буде", — говорить 55-річна Людмила Матусевич. У п'ятницю на 9.00 поспішає до довідково-інформаційного контактного центру "109" на вул. Юрія Дрогобича у Львові. Працює тут телефоністкою.
— Дівчата, вдягаємо халати та взуваємо тапочки, — каже у гардеробній начальник контактного центру 50-річна Ірина Лабунець. Працівниці хутко перевзуваються. Заходять до операторної. Це велика світла кімната, розбита скляними перегородками на 34 кабінки. Телефоністки вдягають навушники з мікрофонами.
— Довідка 5, добрий день, слухаю вас! Довідка 17. Нема світла? Дзвоніть у РЕМ на Личаківській, — лунає з кабінок.
— Посипалися дзвінки, — пояснює Лабунець. — Дівчата мусять вкластися у півхвилини: вислухати, швидко набрати ключові слова в комп'ютері, знайти потрібний телефон і продиктувати абоненту. За 6-годинну зміну приймають по 600 дзвінків. Працюють у дві зміни — з 9.00 та 15.00.
— 19-та! Твоя абонентка, бери! — вигукує хтось із залу.
25-річна Наталя Фіцик тисне клавішу на комп'ютері. На екрані з'являється напис — міський дзвінок.
— Довідка 19-та, слухаю вас! — відповідає. — Сьогодні 22 жовтня, зараз 11 година. Як почуваєтеся? Ну давайте, співайте, — у навушниках лунає "День Победы". — Рада була вас сьогодні чути, до побачення, — Наталя ставить на моніторі позначку "пауза". — Ця літня жінка щодня дзвонить, питає годину, який день. Потім розповідає про своє здоров'я. А далі співає. І то завжди про Перемогу. Ветеранка. У нас тут майже кожна своїх постійних має. Колезі через віконце чоловік із сімейними проблемами надзвонює. Слухати можемо, але не довше 10 хвилин, інакше нас штрафують і сварять. Як ішла сюди на роботу, думала, нудно буде. Закінчила Інститут культури в Києві. Тут тимчасово хтіла перебитись. Але так втягнулася, що вже йти звідси не хочеться.
55-річну Людмилу Матусевич називають старожилом довідки. Працює тут 38 років. У неї на столі два грубі зошити. В один записує телефонні номери, яких немає в базі, у другий смішні історії від абонентів.
— Уміла би писати книжки, вже давно бестселер видала б. Шедеври записую, — гортає зошита. — От "Інтим бутик "Звір" — це так абонент у "Жуїр" на вулиці Бандери додзвонитися хтів. "Галя і Міша з Китайської стіни". Це на Хмельницького є такий довгий будинок, у народі його Китайською стіною називають. О, ще кубаторний завод у селі Розвадів питали. На птахофабрику потрапити хотіли. А недавно футбол у Львові грали, то наші довідки розривалися. На стадіоні телефону нема. А чоловікам охота рахунок дізнатися. Дзвонить один, питає номер на гру "Карпат". Кажу — нема. А він : "Скажіть хоч рахунок". Дівчата підказують — 1:0. Чоловік довго не думаючи: "Блін, а хто забив — не знаєте?"
Біля 12.00 працівниці по одній виходять на обід. В окремій кімнатці для них облаштована кухня. У мікрохвильовій розігрівають канапки та роблять чай.
— На обід мають 20 хвилин. Небагато, бо люди в черзі чекають, — каже Ірина Володимирівна. — Протягом зміни можуть 30 хвилин використати для технічної перерви, вибігають сюди попити чого. Дуже багато наговоряться, треба горло часто змочувати.
Оператори на місяць отримують 1700 грн. Серед 68 телефоністів — жодного чоловіка.
— Був у нас якось один хлопець, з армії тільки прийшов. То люди як дзвонили і чули чоловічий голос — одразу трубку кидали. А були такі, що просто голову йому крутили. Хлопець три місяці побув і пішов. Сказав, що робота дуже важка і нервова. Чоловіки не витримують, — усміхається начальниця. — В нас соображати швидко треба і не хамити, коли до тебе з матюками дзвонять. Люди різні бувають. Посварилися вдома, на роботі всіх дістали, тоді нас набирають. Телефоністка бере трубку, а їй одразу: "Ти дура!" Мусиш перепросити і дати номер телефону Служби довіри або психіатра.
3 
35413
Коментарі