Два місяці на земельних паях жителів села Воля Блажівська Самбірського району Львівської області китайські спеціалісти ведуть пошукові роботи. Тутешні надра багаті на запаси нафти й газу.
— У селі здавна знаходили газові родовища. Ще за часів Другої світової війни німці ставили свердловину. Потім її занехаяли, — розповідає голова Блажівської сільської ради 48-річний Володимир Пукаляк. — Китайці в іншому місці поставили вишку. Вони дуже привітні, завжди посміхаються.
До Волі Блажівської з райцентру Самбір їхати 25 хв. Щогодини курсує автобус. У селі проживають 450 людей, більшість із них пенсіонери та безробітні. Чоловіки працездатного віку заробляють за кордоном.
У кінці травня сюди приїхали інвестори з Китаю — генпредставник корпорації "Грін і Генрі Інтернешнл Петролеум" Джозеф Джоу та президент компанії "Карпати ресурс" Мей Лінь. Фірма "Карпати ресурс" зареєстрована у Львові. Інвесторів запросили представники київського газовидобувного підприємства "Укрспецзамовлення". Із дванадцятьма власниками паїв домовилися про оренду землі.
— Моя земля не годиться ні для посіву, ні для садження. Там стоїть вода. Її можна використовувати хіба як пасовицю, — каже завідувач Волеблажівської початкової школи 42-річна Ірина Пастух. У неї орендують 25 соток. — Керівники "Укрспецзамовлення" за рік дали три тисячі гривень. Обіцяли, якщо знайдуть нафту, заключать договір на 25 років.
Півтора гектари шукачі обгородили мотузкою з невеликими яскравими прапорцями. При вході поряд із червоним стягом Китайської Республіки майорить український прапор. Працівники вбрані в червоні робочі костюми. Їх тут тридцять.
— У Китаї червоний колір приносить щастя, — пояснює 25-річний Чень Мін Лей, перекладач. В Україні він називає себе "Михайлом". Добре володіє українською мовою — чотирнадцять років прожив у Києві. Його дружина, 24-річна Вин Зінь, навчається на факультеті міжнародних відносин у Київському університеті імені Шевченка.
— Різнокольорові прапорці символізують, що ми прийшли до вас із миром, — додає.
На паях китайці встановили велику свердловину. Привезли обладнання. Кажуть, воно дешевше за американське та краще від російського. Китайські працівники на майданчику постійно метушаться.
— Вони дуже працьовиті, — розповідає 58-річний Зіновій Хомічак, головний інженер товариства "Карпати ресурс". — Привезли машину гравію. Наші хлопці ходили б біля неї туди-назад. А китайці накинулися, в один момент розвантажили. Та з ними через мовний бар"єр важко працювати.
— Усі наші робітники з вищою освітою, — додає Лей. — Працюють із дев"ятої до шостої. Між ними всього десять курців, тому на перекур ходять рідко.
О першій годині дня працівники сходяться на обід. Із Китаю приїхав кухар, готує страви національної кухні. Продукти купують на ринку в Самборі.
На обід дають рис із курячим м"ясом і тушкованою грубо нарізаною капустою. У стравах багато гострих спецій. Китайці їдять дерев"яними паличками. Вірять, що вони покращують розумову діяльність, зміцнюють зуби та ноги.
— Смачно? — запитує Михайло. — Ми їмо рисові та мучні вироби. Думаєте, вареники — українська національна страва? Зовсім ні. Їх почали робити китайці — завертали капусту в тісто. Українці хіба вареники з картоплею придумали.
У селі до іноземців ставляться по-різному. Одні кажуть, Україна має бути для українців. Інші тішаться, що китайці не дають занепасти землі.
— Дай Бог, щоби знайшли нафту, — каже Пукаляк. — Надіємося, майбутнє видобувне підприємство зареєструють у сільській раді. Тоді вперше вона стане прибутковою. Якщо піде нафта, зможемо відремонтувати дороги, провести в селі газ і телефон.
початковій школі китайці подарували комп"ютер, на сторічну дерев"яну церкву виділили 10 тис. грн.
— Ми хочемо дружити з українцями. Усім дуже подобається тутешня природа, та наші працівники нечасто ходять у село. Бояться заблукати, — продовжує Чень Мін Лей. — Бачимо, в місцевих селян сильна віра в Бога, щонеділі разом до церкви ходимо. Дивися, за рік християнами станемо.
Місцеві мешканці заходять до китайців у гості. Іноземці по троє-четверо мешкають у невеликих вагончиках біля свердловини. Волеблажівці приносять їм домашнє молоко, яйця, ягоди.
— Українці щасливіші від китайців, — стверджує перекладач. — На Батьківщині для нас багато обмежень. Держава забороняє народжувати більше однієї дитини. За другу дитину — штрафують. Скільки-то радості, коли родяться близнятка. Багато моїх знайомих одружилися з українками. Народили гарних дітей — із слов"янськими рисами та смуглою шкірою або ж світленьких із китайським обличчям.
2 
1
Коментарі