Пʼятниця, 18 липня 2008 07:04

30 китайців шукають нафту на Самбірщині

Автор: фото: Юлія ЛІПІЧ
  Перекладач із китайської Чень Мін Лей (крайній праворуч) із колегами зустрічає гостей поблизу входу на територію нафтового родовища в селі Воля Блажівська Самбірського району на Львівщині
Перекладач із китайської Чень Мін Лей (крайній праворуч) із колегами зустрічає гостей поблизу входу на територію нафтового родовища в селі Воля Блажівська Самбірського району на Львівщині

Два місяці на земельних паях жителів села Воля Блажівська Самбірського району Львівської області китайські спеціалісти ведуть пошукові роботи. Тутешні надра багаті на запаси нафти й газу.

— У селі здавна знаходили газові родовища. Ще за часів Другої світової війни німці ставили свердловину. Потім її занехаяли, — розповідає голова Блажівської сільської ради 48-річний Володимир Пукаляк. — Китайці в іншому місці поставили вишку. Вони дуже привітні, завжди посміхаються.

До Волі Блажівської з райцентру Самбір їхати 25 хв. Щогодини курсує автобус. У селі проживають 450 людей, більшість із них пенсіонери та безробітні. Чоловіки працездатного віку заробляють за кордоном.

У кінці травня сюди приїхали інвестори з Китаю — генпредставник корпорації "Грін і Генрі Інтернешнл Петролеум" Джозеф Джоу та президент компанії "Карпати ресурс" Мей Лінь. Фірма "Карпати ресурс" зареєстрована у Львові. Інвесторів запросили представники київського газовидобувного підприємства "Укрспецзамовлення". Із дванадцятьма власниками паїв домовилися про оренду землі.

— Моя земля не годиться ні для посіву, ні для садження. Там стоїть вода. Її можна використовувати хіба як пасовицю, — каже завідувач Волеблажівської початкової школи 42-річна Ірина Пастух. У неї орендують 25 соток. — Керівники "Укрспецзамовлення" за рік дали три тисячі гривень. Обіцяли, якщо знайдуть нафту, заключать договір на 25 років.

Півтора гектари шукачі обгородили мотузкою з невеликими яскравими прапорцями. При вході поряд із червоним стягом Китайської Республіки майорить український прапор. Працівники вбрані в червоні робочі костюми. Їх тут тридцять.

— У Китаї червоний колір приносить щастя, — пояснює 25-річний Чень Мін Лей, перекладач. В Україні він називає себе "Михайлом". Добре володіє українською мовою — чотирнадцять років прожив у Києві. Його дружина, 24-річна Вин Зінь, навчається на факультеті міжнародних відносин у Київському університеті імені Шевченка.

— Різнокольорові прапорці символізують, що ми прийшли до вас із миром, — додає.

На паях китайці встановили велику свердловину. Привезли обладнання. Кажуть, воно дешевше за американське та краще від російського. Китайські працівники на майданчику постійно метушаться.

— Вони дуже працьовиті, — розповідає 58-річний Зіновій Хомічак, головний інженер товариства "Карпати ресурс". — Привезли машину гравію. Наші хлопці ходили б біля неї туди-назад. А китайці накинулися, в один момент розвантажили. Та з ними через мовний бар"єр важко працювати.

— Усі наші робітники з вищою освітою, — додає Лей. — Працюють із дев"ятої до шостої. Між ними всього десять курців, тому на перекур ходять рідко.

О першій годині дня працівники сходяться на обід. Із Китаю приїхав кухар,  готує страви національної кухні. Продукти купують на ринку в Самборі.

На обід дають рис із курячим м"ясом і тушкованою грубо нарізаною капустою. У стравах багато гострих спецій. Китайці їдять дерев"яними паличками. Вірять, що вони покращують розумову діяльність, зміцнюють зуби та ноги.

— Смачно? — запитує Михайло. — Ми їмо рисові та мучні вироби. Думаєте, вареники — українська національна страва? Зовсім ні. Їх почали робити китайці — завертали капусту в тісто. Українці хіба вареники з картоплею придумали.

У селі до іноземців ставляться по-різному. Одні кажуть, Україна має бути для українців. Інші тішаться, що китайці не дають занепасти землі.

— Дай Бог, щоби знайшли нафту, — каже Пукаляк. — Надіємося, майбутнє видобувне підприємство зареєструють у сільській раді. Тоді вперше вона стане прибутковою. Якщо піде нафта, зможемо відремонтувати дороги, провести в селі газ і телефон.

початковій школі китайці подарували комп"ютер, на сторічну дерев"яну церкву виділили 10 тис. грн.

— Ми хочемо дружити з українцями. Усім дуже подобається тутешня природа, та наші працівники нечасто ходять у село. Бояться заблукати, — продовжує Чень Мін Лей. — Бачимо, в місцевих селян сильна віра в Бога, щонеділі разом до церкви ходимо. Дивися, за рік християнами станемо.

Місцеві мешканці заходять до китайців у гості. Іноземці по троє-четверо мешкають у невеликих вагончиках біля свердловини. Волеблажівці приносять їм домашнє молоко, яйця, ягоди.

— Українці щасливіші від китайців, — стверджує перекладач. — На Батьківщині для нас багато обмежень. Держава забороняє народжувати більше однієї дитини. За другу дитину — штрафують. Скільки-то радості, коли родяться близнятка. Багато моїх знайомих одружилися з українками. Народили гарних дітей — із слов"янськими рисами та смуглою шкірою або ж світленьких із китайським обличчям.

Зараз ви читаєте новину «30 китайців шукають нафту на Самбірщині». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода