Вівторок, 24 листопада 2020 21:24

Виносили під Show must go on: як прощалися з Романом Віктюком (ВІДЕО)
16

Міський голова Львова Андрій Садовий під час прощання з Романом Віктюком
Фото: Валерій Шмаков
З Романом Віктюком прощались на сцені першого академічного українського театру для дітей та юнацтва
Роман Віктюк помер 17 листопада у Москві від ускладнень коронавірусу
Труну з тілом Романа Віктюка виносили з театру під пісню "Show must go on" Фредді Меркюрі
Попрощатися з Романом Віктюком прийшло чимало львів'ян

У внутрішньому дворику Першого театру у Львові стоїть із десяток людей. Дехто тримає квіти з чорними стрічками, витирає сльози. На подвір'ї чути звуки скорботної класичної музики із залу. Зібралися тут, щоб попрощатися з актором і режисером Романом Віктюком.

Помер 17 листопада в Москві від ускладнень коронавірусу. Родом зі Львова, тут живе його сім'я. Заповідав, щоб поховали в родинному склепі на Личаківському кладовищі поряд із батьками.

Роман Віктюк ставив спектаклі у Вільнюсі, Одесі, Таллінні, Києві, Ризі, Москві. Був режисером понад 250 вистав. Найвідоміші - "Федра", "Мадам Баттерфляй", "Лоліта", "Дама без камелій", "Служниці".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від чого насправді помер Віктюк



Попрощатися з режисером прийшов директор і художній керівник театру Леся Курбаса у Львові Олег Цьона. Стоїть при вході до театру.

"Віктюк був наш великий приятель. Як бував у Львові, то приходив до нас. Ми також із радістю йшли подивитися на його творчість. Людина-феєрверк, людина-театр, ціла епоха. Все його життя було театром із неймовірною любов'ю до оточуючих, до свого діла. Вражав тим, що, коли приходив до нас у театр і при своєму авторитеті, шанобливо і трепетно дивився вистави. Ніколи не робив зауважень, які могла б робити людина такого масштабу. Навпаки, здавалося, що дивився і черпав від нас щось для себе. Був простий, веселий і людяний. У Львові його по-пацанячому тузили (обіймали - Gazeta.ua)", - каже Олег Цьона.

У двір заходить актор Андрій Водичев. Високий на зріст у чорному одязі. У вусі сережка, через плече висить сумка. Знімає шапку, ледь стримуючи сльози.

"Давно знаю Романа Григоровича, - каже. - Прийшов якось на виставу, де я грав і відтоді ми часто бачилися. Багато говорили про професію. Запам'яталася історія з його дитинства. Казав, що на батьківському подвір'ї біля ратуші було дерево. Він малим прив'язував віники до рук. Залізав і стрибав у небо з криками: "Мамо, я лечу". Останнім часом зідзвонювалися з ним, бо до Львова приїздити не міг. Восени розмовляли і жалівся, що ненавидить техніку. Та не може замінити живу людину, чи місто, яке він любить. У цій розмові зізнавався в любові до Львова і мріяв нарешті потрапити сюди. Багато говорив про свій театр і учнів. Своїх акторів називав дітьми і хотів, щоб ті любили одне одного та продовжували розвиватися. В його велике серце поміщалося багато людей".

Церемонія прощання в театрі розпочинається о 12:00. Людей при вході до будівлі більшає. Серед них і актор театру "Воскресіння" Петро Микитюк.

Автор: Валерій Шмаков
  Люди проводжають оплесками труну з тілом Романа Віктюка
Люди проводжають оплесками труну з тілом Романа Віктюка

"Наше знайомство тривало 38 років, - розповідає, поправляючи окуляри. - Це була надзвичайно щира, відверта людина. Дитина, яка реагувала на все, що відбувалося і всім піднімала настрій. Пригадую, як на фестивалі "Золотий лев" у театрі ми з ним сиділи на балконі й ішла вистава грузинського театру. Мав із собою пляшку води. Попивав, а потім крапав на глядачів знизу. Кажу: "Романе, що ти робиш?" "Нічого, то нічого. То є свята вода, вона освячена, бо я її пив", - відповів. Усе його життя було пов'язане з Львовом і цим театром. Зрештою, сюди він і повернувся і це правильно. Востаннє бачився з ним 4 роки тому. Зустрілися перед входом до театру, був у чорному шкіряному пальто аж до ніг, що їх не було видно. "Тихо тихо , тихо, Петре. Давай підійдемо сюди і зайдемо до театру, але тільки тихо. Тому що до театру треба входити з особливою атмосферою і пієтетом, бо театр це - храм", - казав Віктюк.

Піднімаємося трьома сходинками в хол театру і крізь відчинені навстіж двері заходимо в зал під голос Романа Віктюка. Труна з режисером на сцені, навколо неї великі вінки і багато квітів. Позаду великий банер із фотографіями Романа, на яких зображені його ролі в театрі. Ліворуч на стільцях сидить родина. Біля труни стоїть сестра. Люди почергово піднімаються на сцену, аби покласти квіти.

"Костьол, церква, церква, церква. І ці церкви зберігають енергію серцевини міста Львова. Я про Львів і про площу Ринок не тільки пам'ятаю, я можу пісні співати, вірші складати, це для мене все. Вважаю, що життя у Львові було часами з якоїсь казки. У нас у будинку всі сусіди на трьох поверхах завжди тримали двері відчиненими. Ми знали всіх і про все. Якщо хтось не встиг вистояти чергу за хлібом, то ми ділилися. Пам'ятаю ті свята, коли мені здавалося, що на цю площу зійшлося все місто. І коли годинник на ратуші бився, то всі знали, що це їх серця б'ються в один такт", - говорить Віктюк до присутніх з екрана монітора на сцені. Організатори похорону показують уривок з його інтерв'ю, в якому розповідає про рідний Львів.

Відео призупиняють, з балкона театру співає сумну мелодію хор. На сцену сходами піднімається міський голова Львова Андрій Садовий. Знімає маску, поправляє мікрофон.

Автор: Валерій Шмаков
  Роман Віктюк заповідав, щоб поховали у родинному склепі на Личаківському кладовищі поряд з батьками
Роман Віктюк заповідав, щоб поховали у родинному склепі на Личаківському кладовищі поряд з батьками

"Він завжди мріяв повернутися до Львова. Кожна зустріч із ним назавжди лишається в пам'яті. Якось із родиною мали з ним спільну вечерю. Любов до людей і до Львова створила неповторний мікс і його хотілося слухати-слухати-слухати. Говорив, ніби співав пісню. Навряд чи хтось міг зрозуміти колись, що в нього було в серці. Полетів зі Львова наче птаха і літав світом, а тепер знову повернувся сюди. Про нього ніколи не можна буде говорити в минулому. Це людина такої величі, яка є і належить світові. Сподіваюся, він зрозумів цей світ, і ми його зрозуміємо".

Після короткої перерви до труни підходить жінка на вигляд років 70 із сивим коротким волоссям. Тримає прямокутний портрет. Називається Марією.

"Я була однією з його найперших студентів. До нього вчитися мене привів батько 1957 року, ми тоді тільки повернулися з-за кордону. Він був блискучий педагог. Не було дітей, які в нього займалися б і не любили. Просто обожнювали, а дівчата всі позакохувалися, бо був красенем. Із ним було цікаво говорити. Я бачила в ньому величезну силу знань, вмінь, підходу до людей", - розповідає, повертаючи портрет із зображенням батька й себе до залу. Пояснює, що разом із батьком прийшла вклонитися і подякувати за світ театру.

У художнього керівника Львівського національного театру опери та балету Василя Вовкуна під час промови тремтить голос.

"Його тіло сьогодні нарешті назавжди повертається до Львова. І в скорботі зараз ми ще більше усвідомлюємо його велич, унікальність, індивідуальність і велику українську душу. Багато хто відчуває гріх за те, що в час незалежності не повернули до Львова, чи Києва. Може, мало повертали на українську сцену. Планували з ним постановку в Львівській національні опері, але й це, на жаль, не сталося", - пригадує Вовкун.

Після прощальних слів і промов труну з тілом Романа Віктюка виносять із театру під оплески. Четверо чоловіків призупиняють її на подвір'ї. З колонок лунає пісня The Show Must Go On британського рок-гурту Queen. Присутні продовжують аплодувати і кричать: "Браво, Маестро!" За деякий час похоронна процесія вирушає до церкви святого Андрія, а згодом на Личаківське кладовище, де й ховають Романа Віктюка.

Російський актор Сергій Маковецький перейшов на українську мову під час церемонії прощання з померлим режисером Романом Віктюком у Москві. "Шановний пане Романе! Я вам щиро дякую! Вибачте, будь ласка, нас. Вічна вам пам'ять. Царство вам небесне", – сказав Маковецький, повідомляє видання "КП".

Зараз ви читаєте новину «Виносили під Show must go on: як прощалися з Романом Віктюком (ВІДЕО)». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 54905
Голосування Підтримуєте введення біометричного контролю на кордоні з РФ?
  • Підтримую. Тепер потрібно заборонити українцям їздити в Росію
  • Ні, нічого не дасть крім черг на кордоні
  • Потрібно вводити візовий режим
  • Краще заборонити росіянам в'їзд в Україну
  • Це нічого не дасть. Злочинці з РФ все рівно знаходитимуть способи потрапити в Україну
  • Досить повністю припинити транспортне сполучення з РФ
  • Сумнівне рішення. Такий контроль ще більше провокуватиме Росію. Можливе загострення на Сході
Переглянути