Соціальний працівник Оксана Соловей із прифронтового міста Мар'їнка на Донеччині показала, як живуть одинокі люди у "червоній зоні" поблизу бойових дій.
У підпорядкуванні соцпрацівника 9 людей. Тричі на тиждень вона купує за їхнім списком продукти, ліки, побутову хімію. Раз на 10 днів жінка прибирає, за необхідності пере білизну, готує їжу, допомагає по господарству, пише kuma.city.
"Тричі потрапляла під обстріли, кулями пробило бак скутера. Але страшніше, коли приїздила до одної жінки, Лідії Петрівни. Вона під самим териконом живе. Тільки-но розібрала сумку з продуктами, як у прямому сенсі підлога почала дрижати під ногами. Перші рази одразу плакала і панікувала, а вона мене заспокоювала. Вона звикла, бо нікуди не виїздила, просто сиділа вдома і молилась. Іноді ховалась у подвалі сусідки. Зараз у "червоній зоні" живуть кілька моїх бабунь. Відвідувати їх намагаюсь до третьої дня, бо після обіду у нас і зараз стріляють", - каже Оксана.
У терцентрі вона працює 20 років, хоч за освітою лаборант, трохи працювала на молокозаводі, а потім наприкінці 90-х, коли роботи не було, влаштувалася соціальним працівником. Каже, що змінити професію не думала навіть під час сильних обстрілів у 2014-2015-х.
На ринку Оксана швиденько ходить між прилавками. За списком відмічає, що вже купила, ще й притискає телефон до вуха та розмовляє зі своєю підопічною.
"Так, Яківна, вершків нема, бо Свєти сьогодні не було на ринку й Іра з кров'янкою не приїздила. Добре, тоді куплю у магазині замість вершків сметани, кров'янки та тюльки, так, і хліб, звичайно", - говорить вона у слухавку.
Всі покупки складає у скутер. Там вже стоїть літрова банка з борщем.
"Це я для Лідії Петрівни вдома приготувала. Живе там, де у будь-який час може початися обстріл. Тож готую у себе вдома, їй приношу вже готове", - пояснює вона.
Чим дальше від'їжджає від центру на схід, у глиб міста, тим менше зустрічає дорогою людей. Тиша навколо пригнічує та здається оманливою. Дорогою - багато будинків із забитими вікнами, пробитими дахами, зруйнованими стінами, подвір'я, які заросли травою та кущами у людський зріст.
Зупиняється біля останнього на вулиці будинку. Вікна якого забиті фанерою. Через вулицю від цієї вже, як тут говорять, "той бік".
Соцпрацівник приїхала до Лідії Петрівни. Їй 83 роки. У хаті доволі темно, тож в усіх кімнатах горить світло. Оксана розбирає сумки, виставляє на стіл продукти, а окремо відкладає пакет із отрутою для гризунів, який придбала на прохання своєї підопічної.
"Навколо багато зруйнованих і покинутих будинків, на подвір'ї завелись щурі та миші. Лідія Петрівна розповідає, що "прилітало" у її двір неодноразово, навіть уламки пошкодили дах. Але його вже трохи підлатали за допомогою дошок і брезенту. Фанеру на вікна надала військово-цивільна адміністрація", - пояснює жінка.
"У Оксани золоте серце, ми голодні сиділи, без шматка хліба, а вона під обстрілами розвозила нам хліб. Вона, як треба, біжить до нас навіть на вихідних. Отак і живемо, а куди діватись. Мені пропонують їхати до Новомихайлівки у Будинок ветеранів. Зі своєї хати не поїду, її просто розтянуть, заберуть останнє", - розповідає вона зі сльозами на очах.
А потім показує обідній стіл, який увесь заставлений коробками з ліками. Поки жінка ховалась від обстрілів по підвалах, набралася хвороб. Каже, часто турбують суглоби, нирки, спина. Тож ліки, які купує їй Оксана, завжди під рукою. Лідія Петрівна сама робить собі уколи.
"Не знаю, як буду зимувати, торік півтори тонни вугілля дали благодійники, військові дровами ділились. Що буде цьогоріч, не знаю. У мене пенсія трохи більше двох тисяч, а вугілля коштує дорого. А ще треба когось просити суху траву скошувати, бо її навколи дуже багато. Якщо пожежа, то будинок мій згорить", - хитаючи головою, розповідає жінка.
На прощання Оксана каже Лідії Петрівні, що приїде та забере її речі прати.
Подружжя Чернікових до війни жили там, де зараз так звані "нулі". Там зараз спустошені вулиці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вводять нові правила перетину лінії розмежування на Донбасі
"2015-го не витримали та орендували будинок на вулицю вище, щоб хоч трохи перепочити від нескінченної канонади. Але уламки долітали і сюди, огорожа та ворота посічені уламками. Оксана разом із чоловіком на машині возила мене до лікарні до Краматорська на консультацію. Таксі винаймати дуже дорого - понад двох тисяч гривень, а їхати автобусом не можу, бо дуже болять ноги, мабуть, застудила у підвалі, де майже півроку з чоловіком пересиджували обстріли", - розповідає Лідія Чернікова.
У мережі опублікували відео зі спорожнілої непідконтрольної Україні Горлівки на Донеччині.
На кадрах видно центральну частину міста - розташовані в Центрально-міському районі вулиці Кірова та Герцена. На них майже немає людей і навіть машин. Лише осінь яскравими фарбами приховує сіру реальність.
3 
1
Коментарі