Академія наук ухвалила новий український правопис 31 березня 1929-го. Його прийняли за 2 роки до того на Всеукраїнській правописній конференції у Харкові. Називали харківським або скрипниківкою - на честь тодішнього наркома освіти Миколи Скрипника, який затвердив правопис 6 вересня 1928-го.

Укладачами стали мовознавці Агатангел Кримський, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко та інші. До правописної комісії увійшли відомі літератори - Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий.

У проєкті правопису підкреслювали, що базою для унормування та спрощення служила традиція і природа української мови. Комісія оглядалася на живу мову в її різних діалектах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український правопис наблизили до російського

Найбільше суперечок під час підготовки правопису викликали правила написання букв для репрезентації фонем л - л' та г - ґ. Врешті вирішили європейський звук "g" передавати через "ґ" а не "г". У словах грецького походження літеру θ вирішили передавати через "т", а не "ф". Отже слово ефір перетворилось на традиційні етер, кафедра - катерда, арифметика - аритметика, Афіни - Атени. Також мовознавці зберегли літеру "е" у словах іншомовного походження: Европа, Еспанія. Назви міст мали закінчуватись на -ське, -цьке, а чужомовне "і" в більшості випадків передавалося через "і", але у старих запозиченнях через "и": Америка, а не Амеріка, Африка, Париж, Єгипет тощо.

Правопис надрукували й розповсюдили 1929-го. На нього перейшли всі школи й видавництва УСРР. Прийняло його і Наукове Товариство Шевченка у Львові, що належав тоді Польщі, заради єдності української літературної мови. Проіснував до 1933-го. Саме тоді його підмінили новим зрусифікованим. Відтоді скрипниківським правописом послуговувалася українська діаспора.

×