Доводиться часто зустрічати "закидон" з боку русомірців на адресу Т.Г.Шевченка, що, мовляв, він вів щоденник російською, листувався нею ж і деякі свої твори написав на "великом и могучем". Переконаний, що не лише я зустрічався з подібними "аргументами" на користь "русского міра", а тому я вирішив перевірити це твердження.
Отож:
Если личный дневник, не предназначеный для чужих глаз, Шевченко вел по-русски, на каком языке он думал?
Одразу видно, що людина чула дзвін, та не знає, де він. Шевченко не писав інтимного щоденника, а писав "Журнал". Такі журнали писало тоді багато людей з розрахунком на майбутні публікації. Щось схоже на теперішні комп'ютерні ЖЖ.
Журнал французькою "дневник". Цей щоденник був записами для майбутньої публікації.
Письма Шевченко писал по-русски.
Українсько- і російськомовні листи Шевченка мають різних адресатів.
До своїх рідних (до Микити й Варфоломія Шевченків), до друзів (зокрема, до художника Ф.Ткаченка, з яким колись квартирував разом у Петербурзі), до українських письменників (Г.Квітки-Основ'яненка, П.Куліша, Я.Кухаренка, Марка Вовчка), до видатного актора М.Щепкіна, до дослідників української історії й збирачів фольклору М.Костомарова, М.Максимовича (і М.С.Максимович - дружини вченого), М.Цертелєва та інших поет звертався тільки українською.
Російською мовою поет писав листи до офіційних осіб, до керівництва Петербурзької академії мистецтв, до російських письменників О.Плещеєва, В.Жуковського, С.Аксакова, петербурзького художника-портретиста М.Осипова.
Тільки російською писав листи до Рєпніної.
Російською мовою листувався він і з друзями-поляками, хоч висловлював жаль, що не пише польською.
Зразок. 1840-го року Шевченко так відписує братові: "Брате Микито, треба б тебе полаяти за те, що я твого письма не второпаю: чорт-зна по-якому ти його скомпонував - ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те...".
Окремо просто необхідно відзначити розгром Кирило-Мефодієвського товариства у 1847 році й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова й інших.
Отже, все, що залишається сказати доморощеним русомірцам-малоросам:
Якби ви вчились так, як треба,
то й мудрость би була своя".
Це Шевченко про вас.
До вашого відома. 1842 року в листі до свого знайомого Якова Кухаренка Тарас Шевченко був недвозначним: "Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом".
А через п'ять років 33-річний поет написав передмову до другого видання "Кобзаря", яке так і не побачило світ через арешт Тараса Шевченка та його однодумців у справі Кирило-Мефодіївського братства. "Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, – пише він, – а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо?"
Чи не нагадує образ "іноплеменних журналістів" тодішніх, та й теперішніх великодержавних російських писак?
Не щадить Шевченко й своїх земляків, для яких придумав геніальний неологізм "Кирпи-гнучкошиєнки": "Проміняли свою добру рідну матір – на п'яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали... А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово".
Як бачимо, і тут Шевченкові слова точні й, на жаль, актуальні. Йому достатньо однієї букви й одного твердого знаку – "въ" – щоб показати політику русифікації, яку тоді проводила московська влада, незалежно від того, як вона називалася...
ДО ТЕМИ:
Чому Тарас Шевченко вів російською щоденник?
2 
1
Коментарі
1