Німецький вчений, засновник історичного розуміння мистецтва Йоган Ґотфрід Гердер у далекому 18 ст. пророкував українському народові та його мові велике прийдешнє, вбачаючи в Україні майбутню Елладу. Саме він увів до наукового обігу поняття приналежності. Люди, щоб нормально розвиватися, мають не лише їсти та пити, але й належати до якоїсь спільноти. А об'єднуючою основою такої спільноти була і є мова. Тому завойовники, колонізатори завжди прагнули знищити основу будь-якого народу - його мову, історію, культуру.
Як бачимо з подальшрї історії, боротьба з друкованим словом стала одним із напрямків боротьби з мовою українського народу.
Для царської Росії недостатньо було заборони на імена і твори письменників, мислителів, істориків України. Її опричники діяли взагалі варварськими методами. Брали і палили бібліотеки.
Першою згоріла унікальна книгозбірня Києво-Печерської Лаври ще за Петра І. Вночі з 21 на 22 квітня 1718 року православні монахи - царські агенти - підпалили приміщення Лаври, де була її бібліотека та архів з унікальними документами та книгами з історичного минулого України.
За Катерини ІІ у 1780 році згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії. Пізніше палили в основному книги. Зокрема, за вказівкою куратора Київської округи князя Ширинського-Шихматова спалили 500 книг із байками Леоніда Глібова.
Через неповні 2 століття спалення бібліотек відновили - вже у радянські часи. Найбільшу бібліотечну пожежу влаштували в 1964 році в Києві у відділі україністики бібліотеки АН УРСР. Тоді агент КДБ розклав між стелажами фосфор, що й призвело до знищення унікальних книг та періодичних видань.
Пізніше комуністи влаштовують пожежі у музеї "Софія Київська", Видубецькому монастирі та музеї українського мистецтва у Львові.
8 
35413
Коментарі
67