"На Яблучний Спас треба обов"язково посвятити в церкві всілякі фрукти. А найбільше — яблука, — розповідає 59-річна Марія Абрамова із Зінькова на Полтавщині. — Беремо корзину чи сумку і складаємо туди яблук кілограмів зо два. Я беру великі, із рум"яним бочком — ну, шоб красивиє були. Зверху накладу і слив, і винограду, і груш, а бува, й абрикосів сипну. Свічечку засвічу. Як освятить те все батюшка, несемо додому, викладаємо на стіл, у миску велику, як на вареники. І вся сім"я наперед з"їдає по освяченому яблуку, шоб не хворіти й бути здоровими цілий год".

Надкусивши яблуко, можна задумати бажання й примовити: "Думу міцну надумую, думу трудну заклинаю, по Другому Спасу хай збудеться". Кажуть,  справдиться.

— Жінки, в яких діточки або помирали, або мертвими народжувалися, або вони аборти робили, то їм, Боже збав, їсти яблук до Спаса, — додає. — Це гріх великий. У нас колись старі жінки, шо ото ще до революції народилися, ніколи яблук до Спаса не їли. Кажуть, шо цього дня на тому світі Матір Божа роздає діткам яблучка, а таким, що їхні мамки їли яблука, не дає. Каже: "Твоє яблучко свиня з"їла". То ті дітки дуже тужать і плачуть.

Не радять їсти неосвячені яблука й тим, у кого нещодавно пішли на той світ близькі родичі: померлі снитимуться з ґулями завбільшки з яблуко й жахатимуть криком.

До Спаса на полі все збіжжя має стояти в копах. Останній жмут жита чи пшениці літні люди й дотепер залишають "Спасові на бороду". Перев"язують його червоною стрічкою, прибирають квітами, а колоски зрізають. Між стеблинами кладуть окраєць хліба й дрібку солі — "для зайчика".

— Ці колосочки — пшеничні, житні, ячменю — теж несемо святити, — каже Марія Абрамова. — Такий ніби букетик виходить, стоїть біля ікони в мене. Як треба буде святою водою покропити щось, то з нього добре зробити кропильце. А ще несуть святити вінок із колосків, бо це свято врожаю — всього-всього, що народило і на полі, і на городі, і в садку. У нас кажуть: Спас — усьому час.

Святять також пироги з яблуками й "бахонці" — невеликі паляниці з борошна нового врожаю. Звичай цей також походить із дохристиянських часів. Німецький місіонер Саксон Граматик у ХІІ ст. відвідав слов"янське язичницьке святилище на острові Рюґен у Балтійському морі. У середині серпня, після жнив, посланці різних слов"янських племен привозили туди паляниці з нового врожаю. Жрець ховався за величезним пирогом і запитував усіх, чи видно його. Люди відповідали, що ледь-ледь. Тоді жрець виголошував побажання, щоб наступного року його взагалі не було видно за ще більшим пирогом. Тобто, щоб урожай був іще кращий.

Пасічники на Спаса освячують мед у стільниках. Біля церкви пригощають ним усіх, "аби бджоли приносили його більше". Раніше медом розговлялися тільки після його освячення на це свято. Він допомагав від багатьох хвороб.

— У сусідки моєї хазяїн держить пасіку, так вона нас всігда на Спаса приглашає в гості до себе, — продовжує жінка. — Напече пиріжків із яблуками, меду понакладає. Сходимось, пригощаємося, пирожки в мед мачаємо, коржики їмо з медом — шулики називаються.

До сходу сонця на Спаса востаннє в році збирають лікарські рослини, примовляючи до них:

Святий Авраам на це зілля орав,

А Бог садив, а Спас родив,

Мати Божа поливала

І на поміч це зілля давала.

На Переяславщині молодиці колись цього дня до схід сонця йшли на город, сідали в капусті й завивали собі голову білою хусткою, "щоб і капуста так завивалася".

Комарі пропадають, а мухи, навпаки, стають кусючими

— Одягнися, у намітку завернися, — примовляли при цьому. — Годі тобі, капусточко, в осторопшу йти, час і пора тобі в головочки складатись. Прийшов Спас — тебе різати час.

Яблучним Спасом завершується літо.

— Мама моя казала: прийшов Спас — пішло літо від нас, готуй рукавиці про запас, — згадує Марія Абрамова. — По ночах уже холодає. Комарі пропадають, а мухи, навпаки, стають кусючими. Про злу людину так і кажуть: кусюча, як муха у Спасівку. І придивляються: якщо лелеки й ластівки відлетіли до Спаса — буде рання й холодна зима.

На Чернігівщині яблука зимових сортів мочать у дубовій бочці. Дно застеляють вишневим листям. Перекладають яблука почищеним і порізаним на великі шматки гарбузом. Додають півпачки солі. Зверху кладуть гніт, — притискають. Мочені яблука по-чернігівськи залишаються хрумкими та твердими аж до пізньої весни.
— Харо-о-о-ша закуска під шось крєпеньке! — переконують місцеві.

На Спаса Бог вигнав Адама та Єву з раю

Яблуня — дерево життя, на якому світ тримається за народними переказами. Вона стоїть на білому камені посеред синього моря. На її гілках ростуть золоті молодильні яблука, які дають людині вічну молодість і безсмертя. У деяких селах Білоцерківського й Фастівського районів на Київщині донині зберігся давній звичай ставити до Спаса високі стовпи, які вдавнину символізували світове дерево. Їх замаюють зеленню й квітами, прибирають яблуками та грушами. Це має забезпечити гарний урожай яблук на наступний рік. У піснях і легендах яблуко символізує здоров"я, силу, плодючість.

Надкусивши яблуко з райського дерева пізнання добра й зла, праматір Єва спокусила першочоловіка Адама. Нібито саме на Спаса Бог вигнав їх за це із раю. Єва, переказують, встигла проковтнути свій шматок яблука, а Адам ним подавився. Тому чоловіки мають кадик на горлі, який називається адамовим яблуком.

Яблуко формою нагадує людську голову. Тому застосовували його в чорній магії. Відьми нашіптували на нього заклинання. Поки яблуко висихало, сохла й марніла людина, яку прокляли. В одній із казок отруєним яблуком зла мачуха наслала вічний сон на падчерку.

×