Ексклюзиви
Пʼятниця, 10 лютого 2012 10:23

На Трьох Святих мужики глядять плуги

"Трьох Святих — це такі були три друга: Григорій, Василь та Іван. Вони багато для церкви зробили і людям пояснювали, шо таке Бог, Трійця, яке божеське й людське в Сусі Христі. Молитва до них цього дня втричі сильніша й помошна від усіх жизнєнних непріятностєй. Помошна і свічка церковна, що ото в храмі у цей день беруть", — розповідає 76-річна Людмила Коломийченко, родом із села Шевченкове Конотопського району на Сумщині.

Собор святителів — отців церкви — Василя Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого православні та греко-католики відзначають 12 лютого. Учитель Антін Онищук на початку ХХ ст. записав від гуцулів таке повір'я: якщо в сім'ї трапилося горе або збитки в господарстві, то цього дня треба поставити в церкві три свічки і тоді три Святителі "будуть за нього Бога просити".

— Після Трьох Святих сонце уже починає пригрівать і морози вперше спадуть, бо як казала моя бабуся: "Дми не дми — не к Різдву йде, а к Великодню",— продовжує Людмила Коломийченко. — Від Трьох Святих починають уже готуватися до весни. Цього дня не роблять нічого по хазяйству. Мужики не строгають, не рубають. Ідуть та глядять плуги, реманент усякий. А женщини насіння на розсаду дістають і перебирають.

До Трьох Святих можна співати колядки. Після цього дня остаточно закінчується період святок і заговляються на Масляну — цього року вона триває із 20-го по 26 лютого. Передостанній тиждень перед Великим постом — цьогоріч від Трьох Святих до Масляної — називається Переступний або Рябий. У середу і п'ятницю на цьому тижні утримуються від скоромної їжі.

На Трьох Святих дівчата перший раз співали веснянки-заклички, просили весну прийти скоріше. Вірили, що голосніше її закликати, то скоріше вона прийде. Для цього вилазили на дерева, дахи хат і хлівів і на весь голос кричали:

Гелело, гелело,

щоби зиму одмело.

щоб прийшло літечко,

червоне яєчко. Гу-у-у!

"Хто цього дня прястиме, руки й ноги повикручує"

— На Трьох Святих особенно колись прясти не розрішалося, — згадує 76-річна Людмила Коломийченко, родом із села Шевченкове Конотопського району на Сумщині. — Як я ще була малою, то помню, що тоді послє войни усі женщини — і старі, і молоді — пряли. Тоді звичайні нитки не можна було купити ніде, то їх самі робили. Пряли всю зиму, доки немає роботи в полі чи на городі. А от на Трьох Святих нікогда не пряли. І даже прядку і гребінь у комору з хати виносили. Дуже цього трималися, бо казали, шо у того, хто цього дня прястиме, руки й ноги повикручує, або худоба покалічиться, або зміюка яка вкусить, або град усе повибиває.

Прядіння ниток — справа була суто жіноча. За повір'ям, якщо чоловік сяде прясти, то в нього не будуть рости борода й вуса. У часи Київської Русі покровителькою прядіння і всього жіночого господарства була богиня Мокоша. А після прийняття християнства її заступила Богородиця. Вірили, що нитку життя кожної людини пряде Доля — красива і мудра жінка. За іншим переказом, три дівчини визначають при народженні кожної людини її життєвий шлях: одна пряде на прядці, друга відміряє, а третя відрізає ножицями нитку людської долі.

При народженні дівчинці перерізали пуповину на гребені для прядіння. Першу купіль для неї робили з води, якою обливали гребінь, — щоб виросла доброю прялею. Це характеризувало дівчину як справну робітницю, хазяйку. Від неї вимагалося прясти тонко й швидко. Першу, ще невміло напрядену куделю, дівчина мала кинути в піч, примовляючи:

— Піч-перепіч, навчи мене прясти по-ловкенькому, по-тоненькому.

Про тих, хто не вмів до ладу прясти, говорили:

— Їй тільки котові на штани прясти.

Одноманітна робота й монотонний звук прядки навіював дрімоту. Щоб не спати за роботою, як перший раз у році сідали прясти, то хльостали прядку та руки кропивою, поливали водою. А щоразу сідаючи прясти, примовляли:

— Господи, благослови в добрий час почати і покінчати: щоб прялось і хотілось, і на думці вертілось.

Щоб веселіше йшла робота, дівчата й жінки збиралися до однієї із сусідок на попрядки. Там не тільки пряли, а й вишивали, ділилися досвідом з молодшими, співали.

Дуже сердилися, якщо менш вправні або недосвідчені прялі сідаючи до роботи примовляли "З твого веретена на моє". Цим нібито віднімали у досвідчених пряль спор у роботі.

Не можна було прясти в "нечистий" час — на святках і на Масницю, а також у неділі та п'ятниці. Інакше миші погризуть нитки, тварини й діти народяться каліками, біля подвір'я зимою будуть крутитися вовки, влітку — змії, в самої прялі пучки на пальцях покриються пухирями, покорчить пальці або скривить рота. Боялися, що полотно з напрядених у "неправильний" час ниток може принести нещастя в родину, а людина, яка носитиме пошитий з нього одяг, збожеволіє.

Водночас напрядену в заборонений день нитку наділяли магічною силою оберега. Прясти її треба було вночі, щоб ніхто не бачив, на порозі хати, розпустивши волосся, голяка, знявши хрести й прикраси. Найкраще прясти чудодійну нитку із краденого прядива або самосійної коноплі. Вважали, що такою ниткою можна вилікувати біль у попереку, в руках і ногах. Їх носили в кишені як оберіг від лихого ока й відьом. Вірили, що такими нитками можна з неба стягнути зірку.

Прядка-коловоротка витіснила веретено

Лікувальними властивостями наділяли й веретено, яким пряли, — конусоподібну паличку з ліщини, із невеликим потовщенням посередині. Ним проводили по хворому місці, щоб полегшати біль, випікали бородавки. Водою обливали веретено й лікували нею злоякісні хвороби.

— Грубі нитки прядуть довгими і важкуватенькими веретенами, а тонкі — короткими й легенькими. Роблять кужівку — беруть таку палку з гачком або гребінь і туди навивають прядиво з льону або конопель. А тоді вже прядуть на веретено. Ціле, як намотають веретено з напряденими нитками, то називається починок. Зараз уже ніхто на веретена не пряде, — розповідала 2010-го тоді 86-річна Афанасія Кошулько із села Пляшева Радивилівського р-ну на Рівненщині.

Лівою рукою пряля смикала прядиво з кужеля, а правою обертала веретено і скручувала волокно в нитку.

— Смикають за мичку і перебирають пальчиками, і крутять ниточку, — зазначає Людмила Коломийченко.

Готову нитку намотували на долоню лівої руки, з неї перемотували на веретено. Напрядена нитка поступово намотується на веретено знизу вгору, як на сучасних котушках.

На Поліссі й у Карпатах веретенами пряли ще на початку XX ст. На решті території України ще з ХІХ ст. для прядіння використовували механічну прядку-коловоротку — із колесом, яка значно полегшувала та прискорювала прядіння. Її приводили в дію ногами.

 

Зараз ви читаєте новину «На Трьох Святих мужики глядять плуги». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3896
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода