— Перед Святим вечором обов'язково керечун печуть. Це такий хліб білий — круглий, високий. Його на столі кладуть, і там він стоїть до Василя — старого Нового року — 14 січня, — розповідає 91-річна Марія Крьока з райцентру Міжгір'я на Закарпатті. — Вносили ще до хати овес — повний сніп — і ставили під іконами.

Назва "керечун", або "карачун", походить від східнослов'янського "корчіти" — "йти", "приходити". А круглий обрядовий хліб за дохристиянських часів символізував прихід нового року і поворот сонця на літо. За тим, як керечун сходив і випікався, передбачали майбутнє: якщо тісто високо піднімалося в печі, рік обіцяв бути вдалий і щасливий, якщо керечун западав — чекали біди.

Від керечуна, вважали, залежав достаток у родині. Колись господиня пекла його в рукавицях й у вивернутому вовною назовні кожусі — щоб забезпечити багатство в сім'ї на весь наступний рік. Спечений святковий хліб клала посеред столу на солому, на зерно від останнього зжатого у жнива снопа або на гроші. Зверху накладали зроблений із тіста хрестик. Посередині керечуна робили невелику ямку — "пупець" — тобто пупок. Туди насипали різного зерна, щоб наступного літа добре вродило збіжжя. Клали також туди часник — вірили, що він після того допомагатиме при запаленні горла, оберігатиме від злого ока, лихого язика та пристріту.

Прикрашали керечун травами, хвойними гілками, стеблинами вівса, барвінком. Потім їх вплітали до вінка нареченої, щоби передати молодим силу цих рослин. Обв'язували керечун льоном чи коноплями — щоб добре вродили. Біля нього ставили мед і свячену воду.

Ворожили за допомогою керечуна: ставили його на розсипане борошно й роздивлялися відбитки від споду хліба. Якщо вимальовується людська постать, то прийдуть свати, а якщо тварини — чекати поповнення в худоби.

На Святвечір, щойно смеркло, керечуна треба було освятити в проточній воді — в річці або потічку. Принісши звідти хліб, господиня котила його від порога до столу розстеленим на підлозі новим рушником. Лічили: скільки разів керечун при цьому обернеться, стільки возів сіна або зерна зберуть улітку. Якщо святковий хліб падав на низ, чекали вдалого для всієї родини року, якщо верхом — до втрати у господарстві або й смерті когось із рідні.

На Василя керечун розрізали та з'їдали. Кому діставався шматок із копійками, протягом року мав добре заробити. Крихти керечуна не можна викидати — їх треба спалити або закопати в землю. Шкуринки від керечуна клали перед дверима хліва як оберіг від відьом, щоб вони не зурочували худоби й не відбирали в корів молока. Загодовували їх скибками керечуна, щоб добре доїлися.

Звичаю готувати на Свят-вечір кутю в Міжгір'ї раніше не було.

— За кутю в нас не знали, — стверджує 53-річна Ірина Юрик, донька Марії Крьоки. — То вже зараз купили рису та так із цукром лише помішали. А у нас на Святий вечір стіл скромний, пісний: фасоля, біб, ріпка (картопля. — "ГПУ"). А головна наша святкова страва — пелюшки, пончики по-сучасному. Їх в олії смажать, тісто роблять пісне, на соді. Посипають цукром. А вже на Різдво їх роблять на молоці, поливають сметаною з цукром, начинки можна всякі, бо вже посту немає.

І водки на свята в нас не пили. Лише якусь миндру давно собі варили. Це не самогонка — самогонки ще не знали тогди. То спирт розбавляли та цукром заправляли або соком, чаєм, відваром із трав.

×