23 грудня 1972 року 16 виживших пасажирів в авіакатастрофі літака рейсу 571 Air Force в Андах врятували. Вони провели 72 дні у 40-градусний мороз в горах на висоті близько 4 км. Щоб вижити - їли тіла загиблих.
Чартерний рейс з п'ятьма членами екіпажу і сорока пасажирами на борту вилетів ще 12 жовтня. Уругвайські регбісти-юніори з родичами та тренерами летіли з аеропорту Карраско в Уругваї в Сантьяго, Чилі. Через погані метеоумови літак приземлився на ніч в аеропорту аргентинського міста Мендоса, далі летіли до чилійського міста Куріко через гірський масив Анди. Літак потрапив у циклон, почав знижатись і зачепив крилом гору на висоті 4400 метрів. Відпав хвіст і крило, потім друге крило, фюзеляж врізався в величезний замет. Одразу загинуло 12 осіб, пізніше від ран - ще п'ятеро. Рятувальники Уругваю, Чилі і Аргентини шукали літак вісім днів, потім пошуки припинили.
Перші дні ті, що вижили, харчувалися вином, крекерами і плитками шоколаду, які знайшли в багажі. Воду добували, топлячи сніг на сонці. Теплого одягу ні у кого не було. Тому спали, притулившись один до одного. У перший день спалили всі гроші, щоб зігрітися. Коли їжа закінчилася, на 10 день живі вирішили їсти мертвих. Група довго приймала рішення чиє тіло з'їсти першим. На голосуванні кожен присягнувся, що у разі смерті не тільки дозволяє, а й вважає обов'язком тих, хто залишився, спожити його тіло для виживання.
29 жовтня з гір на долину, де розташовувався фюзеляж, зійшла лавина. Загинули ще 8 осіб. Три доби живі разом з трупами були затиснуті снігом в тісному просторі залишків літака. Паррадо вибив маленьке віконце в кабіні пілотів ногами і врятував людей від задухи. Загиблих теж з'їли. Через місяць кілька добровольців вийшли на пошуки хвоста літака з багажем. Знайшли валізи з одягом, цигарки, цукерки і акумулятори до рації. Полагодити її так і не вдалося.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Американець відкрив "місто в хмарах" Мачу-Пікчу
Ще через місяць з дня аварії в живих залишалося тільки 16 чоловік. 12 грудня 1972 року Роберто Канесса, Фернандо Паррадо і Антоніо Візінтін вирушили на пошуки допомоги. З собою взяли запаси людського м'яса і спальні мішки. Коли чоловіки стали спускатися нижче, ставало тепліше, м'ясо протухло. Візінтін повернувся назад до літака через слабкість і дизентерію. За 10 днів Паррадо і Канесса пройшли 65 км. На дев'ятий день шляху в містечку Лос Майтенес вони зустріли чилійського пастуха Серхіо Каталана на протилежному березі широкого струмка. Подорожні кричали, але через гуркіт води один одного не чули. Тоді пастух прив'язав до каменю папір і олівець і перекинув чоловікам. Фернандо написав: "Я прийшов від літака, який розбився в горах. Я уругваєць. Ми йдемо десять днів, у нас там чотирнадцять поранених людей. У нас немає їжі. Будь ласка. Ми не можемо більше йти. Де ми? SOS". Пастух перекинув чоловікам шматок хліба і сир і поскакав на коні за допомогою. Він повідомив владі про пасажирів рейсу 571. Двоє мандрівників були врятовані. Паррадо став провідником в рятувальній операції.
Всіх 16 пасажирів доставили в лікарні Сантьяго. Їх лікували від висотної хвороби, зневоднення, обморожень, цинги, переломів кісток і недоїдання. Пізніше рятувальники повернулися на місце аварії і поховали тіла загиблих під камінням і уламками фюзеляжу. Зверху був встановлений залізний хрест. На основі цих подій у 1993 році режисер Френк Маршалл зняв фільм "Живі" а Фернандо Паррадо написав книгу мемуарів "Чудо в Андах". Більшість врятованих досі живі – їм від 65 до 70 років.
3 
1
Коментарі