24 липня 1911 року американський дослідник з Єльського університету, професор Хайрем Бінгхем виявив "загублене місто інків" Мачу-Пікчу.
Мачу-Пікчу (мовою кечуа означає "Стара Гора" або "Стара Вершина") – місто інків, побудоване в середині XV ст., туристичний центр Перу, знаходиться на вершині гірського хребта на висоті 2450 метрів над рівнем моря, приблизно в 100 км від столиці Імперії інків міста Куско і настільки вдало захований в Андах, що до нього не змогли дістатися іспанські колонізатори.
Територія навколо міста в 1981 р. була проголошена історичним заповідником, який в 1983 р. був внесений до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 2007 р Мачу-Пікчу удостоєний звання Нового чуда світу.
Хайрем Бінгхем не був професійним археологом. Викладав історію в Єльському університеті. У 1909 р., на зворотному шляху з Сантьяго, де він брав участь у Панамериканському науковому конгресі, Бінгхем подорожував через Перу, де його переконали його відвідати інкське доколумбове місто Чокекірао. Свій звіт про подорож в це місто Бінгем пізніше опублікував у США. Він був у захваті від перспективи досліджень незвіданих міст інків, і організував в 1911 р. перуанську експедицію Єльського університету. Головним завданням експедиції був пошук останньої столиці інків, легендарної Вількабамби – куди, за переказами, були вивезені скарби та мумії правителів під час завоювання країни іспанцями.
Провівши консультації з дослідником історії інків Карлосом Ромеро з Ліми, експедиція вирушила вздовж долини вниз ріки Урубамба. По дорозі Бінгхем опитував місцевих жителів про руїни. У Мандор-Пампа місцевий фермер і власник готелю Мельхор Ортега повідомим Бінгхему про руїни біля вершини гори Уяна-Пікчу (Уайна-Пікчу). Наступного дня, 24 липня 1911 р., експедиція в супроводі Мельхора Ортеги і сержанта перуанської цивільної гвардії Карраско, переправилась через річку й піднялись до гори. У верхній частині гори вони наткнулися на невеличку хатину кечуа, які займалися землеробством на частково розчищених сільськогосподарських терасах інків й жили там "вільними, без небажаних візитерів, чиновників, що вербують в армію або збирають податки". Після відпочинку 11-річний хлопчик, син кечуа, вказав загону Бінгхема шлях до руїн Мачу-Пікчу.
Руїни були в основному покриті рослинністю, за винятком частково очищених місцевими ділянок для городів на терасах. Через рослинність Бінгхем був не в змозі оцінити масштаби знахідки. Він зробив деякі попередні замітки й вимірювання та кілька знімків. Його вразила прекрасна якість кладки будівель інків. Спочатку Бінгхем вирішив, що не має ніяких ознак ототожнювати руїни цього міста Вількабамбою й продовжив експедицію. Пізніше, по завершенню експедиції й не знайшовши останню столицю інків, він все ж помилково припустив, що Мачу-Пікчу і є Вілкабамба.
Бінгхем повернувся до Мачу-Пікчу в 1912 р. під егідою Єльського університету та Національного географічного товариства США. Експедиція чотири місяці проводила очистку міста від рослинності й археологічні дослідження. Розкопки були продовжені в 1914-15 рр. В результаті досліджень вдалося знайти тисячі археологічних знахідок, які були доставлені в США. Найбільш відомими є набір церемоніальних ножів інків, виготовлених із сплаву бронзи й вісмуту в XV ст., і є найбільш ранніми відомими артефактами, що містять цей сплав. Лише через 100 років Єльський університет погодився передати знахідки досліджень Бінгхема до Перу.
Пізніше Бінгхем написав низку книг і статей про відкриття Мачу-Пікчу, найбільш популярною з яких стала книга "Втрачене місто інків".
Місцеві жителі завжди знали про Мачу-Пікчу, але не поспішали ділитися інформацією з чужинцями. До того ж Хайрем Бінгхем не був першим, хто знайшов руїни міста. 14 липня 1902 р. орендар землі Агустін Лісарраго, разом з Габіно Санчесом, Енріке Пальма та Хусто Очоа відвідали руїни й залишили графіті з своїми іменами на одній із стін храму Трьох вікон. Існують також повідомлення що група мандрівників відвідала місто в 1894 р. Але відкрив місто для світу все ж Хайрем Бінгхем.
Достовірно невідомо, для чого було побудоване Мачу-Пікчу. Згідно з документами XVI ст. це була зимова резиденція Верховного Інки Пачакутека (1438-1470), яка після його смерті перетворилася на місце, куди посилали на навчання дітей сімей аристократів Куско. Чоловіки вчилися астрономії, а жінки - текстильній справі. За іншою версією у міста було військове і оборонне призначення: по-перше, воно забезпечувало контроль над підлеглими навколишніми племенами, а по-друге, під контролем Мачу-Пікчу знаходився доступ в родючі тропічні і субтропічні регіони, де вирощувалися фрукти, гарбузи, кока і різні медичні рослини - найважливіші для того часу продукти.
2 
1
Коментарі