Сьогодні минає 40 днів, відколи не стало філософа та науковця Мирослава Поповича.

Gazeta.ua пропонує спогади людей, які його добре знали.

Іван Драч, письменник, Герой України:

"Знав Мирослава більш як півстоліття. Вражав дивовижною працездатність, якої вистачало і на науку, і на активне громадсько-політичне життя. Саме він у 1989 році очолив перший осередок Народного Руху в Києві. Ми разом дебатували з тодішньою номенклатурою про майбутнє України як вільної держави. Коли я проводив ці дискусії з Кравчуком, то в мене вони були прямолінійні, неоковирні, прості. З виходом Поповича, це було віртуозно, хитро, несподівано. І полемістом він був блискучим".

 

Галина Титиш, журналіст:

"Це ж буде лекція Мирослава Поповича про любов!" – передавали старшокурсники нам перед початком пари. Послухати мудрого філософа завжди збиралося більше студентів, ніж повинно бути за розкладом. До нього йшли за мудрістю, добротою, теплом, невимушеністю, питаннями і смислами. Він ніколи не показував свою інтелектуальну перевагу, говорив просто і легко, постійно щось питаючи і ставлячи під сумнів. Я пам'ятаю, як постійно ловила себе на "Оооооо, я навіть не думала про це!"

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мирослав Попович: починається нова доба для України

Вахтанг Кебуладзе, член редколегії журналу "Філософська думка":

"Незважаючи на те, що він — академік, знана людина і автор багатьох книжок, безперечний авторитет, був дуже толерантним керівником. Дуже м'яким і водночас дуже креативним. Одна з проблем часопису в тому, що до нас надходить багато статей різного рівня і різної якості. Завжди виникає питання, що ми приймаємо, що не приймаємо. Як поставити всі ці матеріали грамотно. Я був завжди з позитивним здивуванням захоплений, коли бачив як, дуже коректно і вміло, Попович всім цим процесом керував. І нам вдалося, мені здається, за ці десять років не надрукувати жодного матеріалу, який не відповідав би тому рівню, який ми хотіли бачити в нашому часописі. З іншого боку він вмів так відмовити, щоби нікого не образити".

 

Марина Столяр, завідувач кафедрою філософії і культурології університету "Чернігівський колегіум":

"Знаю його з дитинства. Він спілкувався багато з моєю мамою. Запам'ятався добрим і веселим, все знав, випромінював щастя та радість. Потім був моїм викладачем у Київському університеті, керівником кандидатської дисертації. Був дуже демократичним. Це типовий європеєць. Наше уявлення про те, яким має бути європейське мислення, формувалося завдяки його образу. Мирослав Володимирович був дуже толерантним, вислуховував будь-яку точку зору, ніколи не гнівався, до всіх був привітним і щирим".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це були стосунки старшого і молодшого колєґ" - Забужко розповіла про останню зустріч з Мирославом Поповичем

 

Тарас Лютий, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди:

"Мирослав Володимирович і я жили в одному будинку. Щодня він вставав досить рано. Таким чином знаходив собі час, щоб працювати, коли сонце ще не високо і не заважає людський гамір. Зранку виходив на двір з песиком, якого взяв з притулку. Його часто можна було зустріти на ринку біля нашого будинку. Туди завжди ходив зі своїм візочком. Люди дивувались, впізнавали його, а продавчині віталися. Коли зустрічалися на сходах, завжди розмовляли кілька хвилин. Після таких бесід у мене лишалося радісне відчуття. Останній раз теж говорили в під'їзді. Мирослав Володимирович сказав, що їде на роботу, бо має написати звіт. Був вражений. Директор Інституту філософії міг би доручити це комусь зі своїх підлеглих. Але він не цурався й такої роботи. До всіх справ підходив легко, але відповідально".

 

Ініціативна група "Першого грудня":

"Мирослав Попович був світлою, мудрою і мужньою людиною. Мудрість же завжди має золотий запас етики, гуманізму, добротворення. Ми знали Мирослава Володимировича, нашого колегу й однодумця, саме таким: людяним, усміхненим, небайдужим до громадських справ. Його висока інтелігентність викликала в нас глибоку повагу й любов. Його громадянська сміливість проявлялася в підтримці відновлення незалежності України та волелюбних прагнень Майданів. Його праця для наступних поколінь — викладацька та допомога численним ініціативам — заклала міцні основи для продовження традицій жертовності та відповідальності перед країною та її майбутнім".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Він робив усе виважено і твердо" — у Києві попрощалися з Мирославом Поповичем

 

Галина Бондаренко, науковий працівник Інституту мистецтвознавства ім. Максима Рильського

"Після операції він лежав удома. До останнього намагався бути активний. Хоч не ходив, але починав підтягуватися руками на перекладині. Раніше він щоранку робив зарядку і виходив на прогулянку. Був жайворонком — прокидався дуже рано і брався до роботи".

×