Неділя, 11 лютого 2018 12:24

Мирослав Попович: починається нова доба для України

10 лютого на 88 році життя помер академік, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України Мирослав Попович.

- Українцям потрібно навчитися одночасно розв'язувати три задачі – утверджувати незалежність, розвивати демократію і зміцнювати добробут, - говорив філософ Мирослав Попович в інтерв'ю журналу "Країна" в жовтні 2013 року. Пропонуємо згадати.

Автор: Журнал "Країна"
  Мирослав Попович: "Входження України до Європейського дому збільшить його різноманітність і знижуватиме імовірність занепаду"
Мирослав Попович: "Входження України до Європейського дому збільшить його різноманітність і знижуватиме імовірність занепаду"

Про громадянське суспільство в Україні:

"Активно виникають осередки. Люди відчувають, що за ними – правда, і рухаються до свідомої демократії. Лідери повинні пам'ятати: відчуття справедливості – це те, на чому може бути виграна дуже велика політична битва.

Нам важко знайти загальнонаціональний вибір, орієнтацію. Лише тоді, коли зачіпають фундаментальні цінності – свободу, справедливість – прокидається щось таке, що може людей згуртувати.

Але сподіватися на воєнний конфлікт, який нас консолідує, – щонайменше наївно. Українці переб'ють одне одного ще перед тим, як зрозуміють, в який бік стріляти. Ми живемо у своєму власному малому світі. Але це не так погано. Прагнення бути добрим хазяїном – національна риса. Воно не зникло навіть, коли нас загнали в колгоспи. Люди навчилися красти, інстинкт свого залишився. Але тепер і відучитися красти – важко".

Про різницю між нами і європейцями:

"Європейцеві не спаде на думку проїхати без квитка. А для наших, надто молодих, це здається таким природним, що вони навіть не ставлять собі такого запитання. Інший приклад: одна моя приятелька купила у Франції туфлі. І показала знайомій француженці. Та каже: "Що ж ти зробила? Придбала італійські туфлі! Це ж наші робочі місця, наша промисловість – французьке треба купувати!" От цього в українців немає. Колись було в Галичині, з великим кооперативним рухом і гаслом "Свій до свого по своє". Але на Наддніпрянщину воно чомусь не поширилось.

Важливо, щоб людина в Україні мала вільний вибір і відповідала за свої вчинки. Саме брак відповідальності відділяє нас від європейського способу життя

Важливо, щоб людина в Україні мала вільний вибір і відповідала за свої вчинки. Саме брак відповідальності відділяє нас від європейського способу життя.

У європейців вища самосвідомість, вони гуртуються довкола власних національних гасел і проектів. Але якщо українців порівнювати з центральноазійськими країнами – Таджикистаном, Узбекистаном, – то буде колосальна різниця на нашу користь. Україна набагато комфортніша для життя і ближча ментально до Заходу. Навіть порівняно з російським середнім рівнем. Бо Москва – це держава в державі.

Про стосунки з Москвою:

"Ставлення росіян до України подвійне. З одного боку, як до власної бунтівної провінції, а з другого – як до чужої, інакшої країни. Росіяни відчувають: тут є чимало того, чого самі вони не мають. І зараз історична мить – закінчуються 300 років наших підпорядкованих відносин із Москвою. Починається нова доба – як для України, так і для українсько-російських відносин. У цьому є щось величне".

Про російську літературу:

"Серйозна література виникає тільки тоді, коли люди мають якісь поважні болячки. Достоєвський чи Толстой з'являються там, де життя стає нестерпне. І не дай Бог нам так мучитися з власною культурою. Російська велика тим, що створила великий біль, зробила його невідворотним для людини. Але це отруїло життя росіянам – тепер вони існувати не можуть без цього болю".

Про рівень культури українців:

"Ми досі на горілку й пиво витрачаємо незрівнянно більше, ніж на книжки.

Інтелектуальна культура – книжки, театри, хороше кіно – в Європі є відносно масовою, і конкурує з поп-культурою. У нас цього дуже мало. Ми надто переймаємося скороминущим і забули про вічне. Це впливає на суспільну мораль. Розмови про політику – в кожній маршрутці. А де чути про книжки чи театр?

Ми досі на горілку й пиво витрачаємо незрівнянно більше, ніж на книжки

Раніше про політику можна було говорити лише на кухні – і це перетворювалось на інтелектуальну творчість. Сьогодні такої атмосфери немає, бо все стало дозволене. Хочеш кричати – виходь на вулицю і кричи. Щонайбільше по пиці заробиш. Щоб була вища загальна культура українців, усе це має перетліти й почати реалізовуватися в зовсім іншій формі. Зараз накопичилось дуже багато продуктів розпаду моралі. І сучасній людині, не лише в Україні, доведеться щось із цим робити. Вона живе від сьогодні до зарплати. І не бажає заглядати, що буде за 10 років.

Про щастя і трагізм:

"Усе людське життя – це жертва. Бо ми всі смертні. І відчуття смертності дає усвідомлення трагізму буття. Потрібно замислитись про ту велику дистанцію, що відділяє нас одне від одного і від нашої конечності. Коли люди просто стають споживачами й живуть у своєму малому світі, сповненому малих задоволень, то трагізм більшає. Його забувають, коли є небезпека, але він вилазить, коли з'являється спокій. Тоді шукають прихистку в коханих, у дітях, у друзях. Навіть у свійських тваринах. Я маю собаку. Коли вертаюся з роботи, то пес радісно зустрічає й ходить по хаті за мною, хоч би куди я подався. Ось такого собаку мусить мати кожен. Інакше надходить те, що Сковорода називав "скука".

Надмір трагедії робить людину тупою

Цей трагізм можна відчути й тоді, коли живемо добре, і тоді, коли погано. Я пам'ятаю військовополонених часів німецької окупації. Бачив, як євреїв розстрілюють. Тоді не думають ні про що. Надмір трагедії робить людину тупою. Вона кидається на сирий бурячок, що їй дають за їжу, вириває ботвиння в іншого полоненого. Потрібно знайти баланс, щоб людина могла почуватися щасливою.

Про вічні проблеми українців:

"Українському народу завжди доводилося розв'язувати три проблеми. Перша: державна самостійність. За 20 років ми звикли до думки: хто за незалежність – хороший, а хто проти – поганий. Хоча є люди, які ставлять на перше місце проблему демократії. Пам'ятаю розмову з дисидентом у 1960-х. Він сказав: "Да плевать я хотел на вашу независимость. Мне нужна свобода!" Потім критично налаштовані люди зрозуміли, що перед тим, як розмовляти про демократію, треба говорити про незалежність. Сьогодні ми розуміємо: якщо втратимо незалежність, то ці тонкощі – хто, де і що взяв – не гратимуть ролі. Друга проблема – свобода. Бо можна мати незалежну державу, але на зразок тої, яку створив Чаушеску в Румунії. Вона дуже гостро полемізувала з Москвою, проте всередині була диктатура, яку потім прорвало.

Якщо втратимо незалежність, то ці тонкощі – хто, де і що взяв – не гратимуть ролі

Нарешті, є проблема шматка хліба. Отже – незалежність, демократія і добробут. Треба вміти одночасно розв'язувати ці три задачі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми балансуємо на межі втрати державності"

Про входження України в Європу і майбутнє ЄС:

"Тут я залишаюсь оптимістом. Що більша різноманітність, то стабільніша система. Входження України до Європейського дому збільшить його різноманітність і знижуватиме імовірність занепаду. Ми принесемо багато цікавого, чого вони ще не знають. З іншого боку, немало корисного отримаємо. Але Європа справді потребує свіжої крові. Якщо українцям вдасться зберегти культуру, цінності й при цьому використати свої матеріальні ресурси, то мої онуки житимуть значно цікавіше й змістовніше за мене".

Мирослав Попович народився 12 квітня 1930 року в Житомирі.1953-го закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. 1959-го – аспірантуру Інституту філософії Академії наук України. Захистив кандидатську дисертацію про ірраціоналізм у сучасній французькій філософії. Працював старшим науковим співробітником відділу діалектичного матеріалізму. 1967 року стає доктором наук. ­Працює в Інституті філософії Академії наук. Від 1974-го – професор. Один із співзасновників Народного руху України. Від 1992-го член-кореспондент НАН України. Президент філософського товариства України. Від 2002 року – директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди. Один з учасників ініціативної групи "Першого грудня". Головний редактор журналу "Філософська думка".

Володів польською, німецькою, англійською, французькою та чеською мовами. Вів кулінарну програму на телебаченні.

Мирослава Поповича поховають 13 лютого у Києві на Байковому цвинтарі.

Зараз ви читаєте новину «Мирослав Попович: починається нова доба для України». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 714
Голосування Прем'єру якого українського фільму Ви очікуєте найбільше?
  • "Коли падають дерева" (реж. Марися Нікітюк)
  • "Тарас. Повернення" (реж. Олександр Денисенко)
  • "Позивний Бандерас" (реж. Заза Буадзе)
  • "Свінгери" (реж. Андрейс Екіс)
  • "Дике поле" (за романом Сергія Жадана "Ворошиловград", реж. Ярослав Лодигін)
  • "Брама" (реж. Володимир Тихий)
  • "Таємний щоденник Симона Петлюри" (реж. Лесь Янчук)
  • "Викрадена принцеса: Руслан і Людмила" (реж. Олег Маламуж)
Переглянути