У Києві провели в останню путь філософа Мирослава Поповича. Прощання відбулося у конференц-залі академії наук України.
Про це повідомляє кореспондент Gazeta.ua.
На прощання зійшлося близько тисячі людей. Останню шану філософу віддали співробітники, письменники, політики та студенти. Серед них - письменниця Оксана Забужко.
"У мене з ним пов'язаний величезний шматок життя. Я була його студенткою 40 років тому. Він у нас читав у темні брежнівські роки історію культури. Це був виплеск волелюбства на тому абсолютно темному, безпросвітному, забетонованому, сірому тлі пізньобрежнівського Києва. Потім це були довготривалі стосунки старшого колєґи і молодшої колєжанки. Це справді довгі роки діалогу внутрішнього. В чомусь ми годились, в чомусь сперечалися, у чомусь сварилися. Це була не просто прихильність, повага чи симпатія, це були стосунки старшого і молодшого колєґ. Тепер є відчуття, що нема для кого старатися і перед ким рівненько держати спинку", - каже Оксана Забужко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Підтримував відновлення незалежності України" - група "Першого грудня" опублікувала останнє слово про Мирослава Поповича
"Коли приходить звістка про смерть, насамперед пригадується остання зустріч. - додає письменниця. - Вона завжди виявляється знаковою. Це кінець минулого року. Я тоді побачила, як він здав, різко постарівся. Хтось тоді вхопивши за руку потягнув мене до нього і сказав: "А давайте сфотографуємось з Мирославом Володимировичем". Я у принципі ніколи такого не роблю, не маю цієї звички ні з ким фотографуватися. Але зараз мені згадується, що це єдине фото, яке я з ним маю. Він дисципліновано і покірно встав до фото. Це було щемно і пронизливо. Потім сказали дівчата: "Щось не вийшло, давайте ще раз". Він знову покірно встав на місце, знову обіймаючи нас за плечі. Вийшло, що це було прощання".
Мирослава Поповича поховають сьогодні на Байковому кладовищі.
Мирослав Попович - філософ, академік НАН України.
Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. Мати - вчителька, батько загинув на війні. Закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Із 1953-го по 1956-й працював учителем історії, згодом - директором школи у селі Золотий Потік на Тернопільщині. Закінчив аспірантуру Інституту філософії НАН України. Доктор філософських наук. Від 1974-го - професор. Один зі співзасновників Народного руху України. З 1992 року - член-кореспондент НАН України. 2002-го очолив Інститут філософії імені Григорія Сковороди.
Досліджував соціально-політичні процеси в Україні та світі, історію української філософської думки. Написав праці, присвячені Миколі Гоголю, Григорію Сковороді, світогляду східних слов'ян. 2005-го вийшла книжка "Червоне століття". 2009 року - "Культура: ілюстрована енциклопедія України", 2011-го - "Бути людиною". Головний редактор журналу "Філософська думка", президент Філософського товариства України, товариства "Україна - Франція". Почесний професор Києво-Могилянської академії. Почесний доктор Національного університету імені Тараса Шевченка. Учасник Ініціативної групи "Першого грудня". Має багато відзнак та нагород, зокрема - орден "За заслуги" ІІІ ступеня, орден князя Ярослава Мудрого, французький орден Почесного легіону.
Любив куховарити. Вів кулінарну програму на телебаченні. Володів польською, німецькою, англійською, французькою та чеською мовами. Був одружений із Лідією Артюх, етнографом. Виховали доньку Аліну й трьох онуків. Поховав синів: 32-річного Сергія та 41-річного Богдана.
Помер 10 лютого 2018-го.
3 
1
Коментарі