7 лютого 1918-го біля стін Києво-Печерської лаври "червоні" солдати по-звірячому вбили митрополита Київського і Галицького Володимира Богоявленського. Того дня війська Михайла Муравйова зайняли монастир і розмістили у ньому штаб революційної армії. Готувалися наступати на центр міста.
Окупанти наводили у лаврі свій "порядок". Грабували келії монахів і виконували наказ командування про розстріл ворогів революції.
"Я попрямував до своєї канцелярії, але дорогою побачив жахливу картину: людей зо 20 червоногвардійців на чолі з матросами повиганяли з усіх келій, а також із церкви священників і ченців у двір і, наставляючи на них рушниці, хотіли розстрілювати. У цей час наспів я, став на солдатів кричати, за що і мене хотіли розстріляти, але все-таки мені вдалося їх заспокоїти й обійшлося все благополучно. Однак, продовжуючи далі шлях до канцелярії, я знову наткнувся на таку ж картину", - згадував призначений комендантом "товариш Сергеєв".
За спогадами юрисконсультанта монастиря Івана Нікодімова, напередодні злочину до митрополита прийшли 4 солдати, що розмовляли російською, та сестра милосердя. Саме тоді владика перебував на високій терасі лаври з єпископом прилуцьким Федором. Дивилися за боями у місті. Ці люди наказали митрополиту йти з ними. Після коротких переговорів Володимир сказав Федору, що "погрожують розстрілом", взяв із собою посох і пішов. Федір звернувся до коменданта телефоном, але той не зреагував. Пізніше отримав звістку, що митрополита вбили.
70-річного чоловіка вивезли за Лаврські ворота та розстріляли. Після цього застосували багнети.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіянам наказали захопити Київ
"Підійшов до того місця, де було скоєно вбивство, - згадував киянин. - Помітив, що на майданчику біля валу лежить щось аморфне, прикрите шубою, а поруч з ним на варті стоїть якийсь озброєний чоловік. Коли підійшов ближче, то побачив, що біля тіла, покритого шубою, лежить білий клобук і поламаний посох. Вартовий, помітивши мене, сказав: "Вчора високого попа убили, а він нас ще благословляв". Я відразу зрозумів, що вбили митрополита і в жаху побіг до Лаври, щоб розповісти про страшний злочин".
Слідство так і не довели до кінця. Припускали військовий бандитизм і навіть боротьбу за владу всередині церкви під прикриттям більшовицького свавілля, докази чого також були наявні. Речі митрополита викрали, решту доказів знищили. Попри те, що того дня у місті розстрілювали тисячі киян, жахливе вбиство старця, як і розстріл полонених українців під Крутами, стали безпрецедентними. Провину Муравйова не визнали, бо прямого наказу не давав, хоча до "ворогів революції", яких він наказав знищувати, окупанти відносили кого їм заманеться.
Ще молодим священником Володимир втратив дружину й єдиного сина, після чого і прийняв монаший постриг. 1891-го призначили єпископом Самарським. Коли в Самарській губернії вибухнув голод, за його ініціативи при монастирях і заможних храмах влаштували їдальні та чайні, у школах учнів годували безкоштовно. Коли ж спалахнула холера, владика допомагав з пошуком лікарів.
При його архієпископстві у Грузії відкрили понад 300 церковно-парафіяльних шкіл і влаштували духовну семінарію у Кутаїсі, побудували та відновили понад 100 храмів, у тому числі багато старовинних, досі занедбаних.
Останній – Київський - період служіння митрополита Володимира був найважчим. Митрополиту Володимиру довелося боротися з впливом революційного настрою народних мас на церковне життя. Після лютого 1917-го його служіння пов'язане не тільки з духовними спокусами і труднощами, але і з небезпекою фізичної розправи. Виступав за незалежність українських єпархій від Московського патріархату.
3 
35413
Коментарі