"Мама віддалися у 15 років"

Скульптор Марія Савка-Качмар зі Львова, 73 роки, розповідає, що її мама Параска вийшла заміж в 15 років. Колись це був звичний вік для заміжжя, але сваталися до дівчини не з любові, а тому, бо мала статки.

"Мама моя сиріткою залишилися. Не були бідною — мали і поле, і сіножать. Але дуже маленька були. Їй дали опікунів. Почалася війна. Вони своє майно запакували в бочки і закопали в землю, а мамине ні. Дитина не знала, що робити. Тоді вона свою одіж позапихала в сіно. Не знала, що як бомба впаде, то всьо згорит, а в інших майно ся залише в бочках. Коли вже не бомбували, вони до своїх бочок, а там ропа. Мама до своїх спідниць, а вони сухенькі і ще гарніші, бо сіном пахнуть.

Якраз був тиф, і мама захворіли тифом, - розповідає пані Марія. - Казали, що волосся геть злізло з голови до волосочка. Як долоня. Мало того, запалилися лімфовузли на шиї і три роки гнили. Ніхто того не лікував. Тоді до мами почали натовпами сваватися. Бо дуже добра партія: дитина хора, помре, треба ся оженити, бо в неї подвір'я є, земля є, і стодола є.

Хто лиш не приходив до мами свататися. І приходив, між іншим мій майбутній свекор — мого Йвана тато. А це був заможний чоловік, навіть дуже. І гарний був собою. Чим славився, то кіньми файними червоними. Були червоні, як вишні. А він теж був високий, рівний, червонощокий. Пасував до коней.

Але мама казали: "Я така дика була, що тікала, ховалася на печі". Мала тоді 14-15 років.

Одного разу до неї прийшов мій тато. Тоді всі поверталися з фронту, женитися треба. Але батько не хотів його відпускати від господарства, тому послав свататися старшого сина, Степана. Степан взяв мого тата Федька з собою.

Мама почула і втікла на п'єц (піч). І сидить. Прийшла два брати. Татові було вже 27 років, а Степан був ще старший. Степан зайшов — високий такий, кривоносий, довготварий хлопець: "Ну-ну, де та дівка? О, ось вона!" Він був жартун. Але дуже грубуватий. Схопив з підлоги кота — і шуг його мамі на п'єц. А мама спересердя за того кота і кинула його назад на нього. Кіт сповз зі Степана пазурми по обличчю. Ледве віддер від себе того кота: "Всьо, моєї ноги тут не буде" — відсватався вже. А мама скоренько з того п'єца — і надвір ховатися. Каже: "Хочу вибігти надвір, а Федькова рука мені в дверях дорогу перепиняє". Тато каже: "Параню, ти би пішла за мене?" Мама розказували: "Я як підвела очі на него, а те лице — можна води напитися. Але він красень!" Тато були кучеряві, чорночубі. Правда, вуса мали автрійські вузькі. "Я так якось обоміліла, стою, і боюся щось сказати. А він чекає і дивиться мені в очі. Я тоді розхилила хустинку на шиї — там від тих чиряків гній тік. Я така була гидка. Кажу йому: "А ви візьмете мене таку?" - Він: "Візьму". Степана сватали, а Федько прийшов засватаний.

Федько наступного дня уже прийшов працювати коло тої хати. "Я вже не втікла. - розповідала мама. - Мені не хотілося втечи. Але на Чесного Хреста воду як освятили, вже морози були і холод, я прийшла до річки, лила ту воду на себе: казала: або я вже най вмру, або вилікуюся. Я вже не могла собі уявити життя без него".

До трьох тижнів чиряки на шиї затягнули, і волосся вже на голові відросло. Мама мала файні очі і брови. Шістнадцять років не мали ще. І пішли заміж. Тато стали господарем, а вони господинею. Мама були роботящою, як ртуть. Горіла в руках робота. Та й тато любили маму. Вона була молоденька дівчина, а вони вже були парубком старшим, нє? Народили шестеро дітей".