Що таке трудодень — уже не кожен пам'ятає. То була форма оплати праці в колгоспах. Власне, трудодень — це один вихід на роботу, за що обліковець колгоспної контори записував "паличку". Якщо робота вважалася тяжкою, зараховували півтора чи два трудодні. Отже, за рік, теоретично, можна було заробити до 700 паличок.
Розраховувалися за них не щомісяця, а наприкінці року — після того, як колгосп "здавав план". Тобто частину врожаю віддавали державі. Ще частина лишалася в посівному фонді. А решта якраз і йшла на зароблені трудодні. Скажімо, нараховували 1 кг зерна на трудодень, але, коли неврожай, могло бути й по 200 г.
У знаменитій у 1940–50-х п'єсі Корнійчука "В степах України" голови колгоспів Галушка і Часник починали сварку із запитання: "А скільки твої люди одержують на трудодень?". Його добре розуміла публіка, бо колгоспне начальство могло маніпулювати обліком як завгодно.
Трудодень був популярною — бо життєво важливою — темою в кожній колгоспній сім'ї. Завдяки їй дітей учили ще до школи. Це — ніби наочне засвоєння перших навиків письма й лічби одночасно. Ідучи на роботу, батьки казали дитині: "Пиши трудодні!". І та писала палички — так, ніби чим більше й краще напише, тим більше достатку буде в хаті. Завжди була спокуса вчитися рахувати ті чарівні палички — до сотні й більше.
Отже, трудодень — форма натуральної оплати. Гроші на трудодні почали давати наприкінці 1950-х. Знову-таки, в різних господарствах вони були різними, часом — копійки.
Автор цих рядків пішов до школи 1961 року в Яготинському районі на Київщині. Частина однокласників ходила в пальтах, шитих кустарним способом — як ото й досі є ще в сільських жителів "шиті" валянки (на відміну від битих) — бо "магазинну" одежу просто не мали за що купити. Тоді ж іще на селі були популярними "спекулянтки". Вони з Києва привозили нитки, голки та інші дрібниці й міняли у селянок на курячі яйця чи гарбузове насіння.
У 1960-х трудодні остаточно витіснила регулярна оплата.
2 
1
Коментарі
9