16-річна Астрід Еріксон 1923-го склала свій останній іспит. Сидіти вдома в тихому шведському селі й чекати, доки хтось її посватає, дівчина не хотіла. Вона влаштувалася коректором у газеті в сусідньому містечку. Невдовзі Еріксони дізналися, що їхня донька вагітна. Про батька дитини вона не сказала навіть сестрі Стіні, якій завжди довіряла. Рідні все ж здогадувалися, що то був один студент. Аби не ганьбити добропорядну родину, Астрід залишила рідне село й поїхала до Стокгольма. Там записалася на курси секретарок й невдовзі народила сина Ларса.
Вона не мала ані грошей, ані роботи. Годувати дитину було нічим. Астрід знайшла для малого прийомних батьків у данській столиці Копенгагені, а сама повернулася до Стокгольма. Сподівалася трохи заробити й забрати сина. "Я така самотня та бідна, — писала вона своєму братові Гуннару. — Самотня, бо воно так і є. А бідна, бо в кишені лише один данський ере. Боюся зими, що надходить".
Астрід розривалася між Стокгольмом і Копенгагеном. Страждала від розлуки із сином. Хоч Ларс жив у хорошій родині, його любили. Його 19-річна матір ніяк не могла знайти роботу. Якось вона натрапила на оголошення Королівського товариства автомобілістів. Його керівник Стуре Ліндґрен украй здивувався, коли побачив у себе в кабінеті стрижену дівчину, яка трусилася від холоду.
— Скажіть, будь ласка, чи не знайдеться у вас вакансія для мене, — несміливо спитала Астрід. — Я згодна на будь-яку роботу.
Її безпосередність настільки вразили Стуре, що той відразу її прийняв. Вона отримала місце секретарки й непогану зарплатню. У грудні 1929-го нарешті забрала Ларса до себе. Якось Астрід розплакалася в кабінеті шефа: у сина виявили коклюш, а грошей на лікування не вистачало. Ліндґрен допоміг, а через півроку 36-річний Стуре запропонував їй одружитися. Навесні 1931-го вони побралися.
Астрід була щасливою. Вона народила доньку Карін, залишила роботу й присвятила себе дітям і чоловікові. Ліндґрен був доброю та життєрадісною людиною, люблячим батьком і чоловіком. Єдиним його недоліком була випивка, якою він часто відзначав свої торговельні угоди. Ларс та Карін пишалися своєю мамою. "Вона була не з тих матерів, які сидять на лавочці в парку і спостерігають, як їхні дітки бавляться, — згадував син. — Вона сама хотіла брати участь у всіх іграх, і, чесно кажучи, підозрюю, що подобалося їй це не менше, ніж мені!". Ліндґрен часто поводилася, як підліток, лазила по деревах, могла навіть заплигнути до трамвая, що їхав на повній швидкості.
Якось узимку 1941-го вона послизнулася на тротуарі, підвернула ногу. Два тижні лежати в ліжку Астрід було нудно, тож вона вирішила записати історію, яку колись розповідала доньці. Так з'явилася повість про Пеппі Довгу панчоху. Власне, ім'я для веселої дівчинки-бешкетниці вигадала Карін. А мати довершила образ: придумала кумедні руді кіски, брудні панчохи, коня в солом'яному капелюсі та безліч витівок. Ліндґрен надіслала рукопис до видавництва. Однак казка здалася редакторові дивною, і той сховав її до шухляди. Письменниця не розгубилася. 1944-го вона надіслала свою наступну повість "Брітт-Марі жаліється" на літературний конкурс і... отримала першу премію. Згодом видавці розшукали й рукопис "Пеппі".
Книжка мала неймовірний успіх. Їй присудили декілька призів, а авторку запросили працювати редактором до дитячого видавництва. Згодом Ліндґрен стає найпопулярнішою дитячою письменницею у світі. З'являються її "Карлсон", "Калле Блюмквіст", "Міо, мій Міо", "Ронні — донька розбійників", "Брати Левине Серце". Письменниця заробила не один мільйон крон, але багатства так і не зібрала. Роздавала гроші друзям і вбогим, перераховувала їх у різні благодійні фонди. Астрід стала активно боротися за права дітей. Вона запевняла, що їх треба виховувати без насилля та тілесних покарань.
По смерті чоловіка 1952 року Астрід Ліндґрен і далі жила у своїй двокімнатній квартирі. Заміж більше не вийшла, хоча їй тоді було лише 44. Вона пережила смерть батьків, багатьох друзів і навіть власного сина — Ларс помер 1986-го.
— Якби я дожила до 120 років, то все одно відчувала б себе дитиною, — казала вона.
Астрід не стало 28 січня 2002-го. Їй ішов 95-й.
Товстуна з пропелером озвучував Шерлок Холмс
Веселий товстунець із пропелером, брехунець і скупердяйко Карлсон відразу став улюбленцем радянських дітей. 1968-го режисер Борис Степанцев вирішив зняти про нього мультик. Усього їх вийшло два: "Малюк і Карлсон" і "Карлсон повернувся".
Мультиплікатор Анатолій Савченко на озвучування "домомучительницы" Фрекен Бок запросив Фаїну Раневську.
— Я что, такая страшная?! — образилася вона, вперше побачивши свою героїню.
Малюка озвучила Клара Рум'янцева ("Заєць" із "Ну, постривай!"). Карлсон тривалий час залишався "безголосим". Доки на роль не спробували Василя Ліванова — того, що зіграв згодом Шерлока Холмса.
Мультик мав нечуваний успіх. У народ відразу ж пішло безліч цитат: "Спокойствие, только спокойствие!", "Он улетел — но он обещал вернуться!", "Фу! Как некультурно!", "А я сошла с ума — какая досада!".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки допоможуть краще пізнати свою дитину
1907, 14 листопада — Астрід Еріксон народилася в селі Нес, неподалік від Віммербю (Швеція) у родині фермера
1926 — народжує сина Ларса
1934 — з'являється на світ донька Карін
1944 — виходять перші книги Ліндґрен "Брітт-Марі жаліється" та "Пеппі Довгапанчоха"
1955 — публікує книгу "Малюк і Карлсон, який живе на даху"
2002, 28 січня — помирає у Стокгольмі
Астрід Ліндґрен визнали найпопулярнішою жінкою Швеції у 20 ст. й назвали її ім'ям одну з малих планет Сонячної системи.
2 
1
Коментарі
3