Четвер, 07 лютого 2008 14:49

"За одну сильну думку я готовий пожертвувати будь-якою жінкою"

Бертольт Брехт — худий, гостроносий, тонкогубий, з маленькими очима — мав фантастичний успіх у жінок. Коли він помер, у його кабінеті, окрім овдовілої Єлени Вайґель, зійшлися ще чотири "вдови".

У любові він був невгамовний. Траплялося, жив під одним дахом із трьома жінками, включаючи законну дружину. При тому мав не найміцніше серце, через що його навіть до армії не взяли. Друзі вважали, що й помер Брехт відносно рано, надірвавши серце в любові.

У ній він був справжнім поетом: скільки б не було романів, умів не повторюватися. Поет і коханець прокинулися в ньому одночасно. І всі його мистецькі та любовні перемоги пов"язані між собою. Любив ніжно й чесно — нікому не обіцяв, що на нього можна покластися навіки. Якраз це видавало в ньому надійного мужчину. "За одну сильну думку я готовий пожертвувати будь-якою жінкою. Майже будь-якою, — казав Брехт. — Але думок, на жаль, набагато менше, ніж жінок!". Думати і любити — дві найбільші насолоди в його житті.

Він завжди любив хлопчакуватих дівчат-розбійниць. В юності, в Аугсбурзі, такою була Паула Банхольцер. Їй присвячено п"єсу "Барабани вночі", що прославила Брехта. Але п"єсу їй присвятив, коли вже жив з іншою — на п"ять років старшою за нього оперною співачкою Маріанною Цофф. У листопаді 1923 року вони одружилися, через чотири місяці народилася донька. Згодом вона стане відомою актрисою і гратиме в п"єсах батька.

Із молодшою на два роки берлінською актрисою Єленою Вайґель він познайомився того ж таки 1923-го. Не була красунею, але розумна, талановита, елегантна. І — не єдина. Бо ще 1922 року Бертольт Брехт зустрів актрису Кароліну Неєр. Він її звав Жінка-Персик. Ця була неприступною — трималася на відстані кілька років. А може, він не мав часу — на його горизонті тоді з"явилися ще Елізабет Гауптман і Марілуїза Фляйсер.

10 квітня 1929 року Брехт підписав шлюбний контракт із Єленою Вайґель і одразу побіг на роботу, бо для нього це була формальність. Але не для інших: Елізабет Гауптман спробувала скоїти самогубство. Кароліна Неєр розлютилася. Утім, обидві згодом повернулися до нього. Лише Марілуїза Фляйсер не захотіла більше його бачити.

Майже всіх, кого Бертольт Брехт коли-небудь любив, він любив і далі. І майже всі вони кохали його. Тим часом з"являлися й інші: Рут Берлау, фінська письменниця Вуолійокі, ґрета Штеффін. Разом із нею написано "Життя Галілея". Коли 1941 року вона померла від туберкульозу, для Брехта це була велика втрата.

У ньому любові існували не одна після одної, а одна поруч із одною. Так само — поруч і водночас — жили в ньому різні таланти. Маючи заможного батька, він жив на свій кошт, заробляв як драматург, поет, журналіст і навіть рекламіст. Із 1925-го їздив на рекламному зразку авто фірми "Штейр". А коли його розбив, зробив на цьому рекламу "автомобіля, найбезпечнішого для життя". І фірма видала йому нову машину.

У Німеччині жив тоді ще один чоловік, який вважав себе талантом-універсалом — Адольф Гітлер. Обоє починали з нуля. Коли Гітлер затіяв у Мюнхені путч восени 1923 року, Брехт якраз щось репетирував. Та скоро Брехт обігнав Гітлера. Уже 1929 року він написав "Тригрошову оперу" і здобув європейську славу.

Брехт нарешті розбагатів і купив дім над озером. Прожив там сім тижнів, бо 1933 року Гітлер здобув владу й Бертольд покинув Німеччину. Брехт був антифашистом, співчував лівим. А ті йому не довіряли, і все життя в нього на хвості висіли і гестапо, і чекісти. А Кароліна Неєр — Жінка-Персик — загинула в ГУЛАГу як агент Брехта.

Після краху нацизму Бертольт Брехт створив театр "Берлінер ансамбль", де за сім років втілив усі свої задуми. Не довіряючи владі Німецької Демократичної Республіки, Брехт зумів отримати подвійне громадянство, а права на свої п"єси продав до Західної Німеччини.

Дітей мав троє. Окрім доньки Ханне, було ще двоє синів: 1924-го народився Стефан, а від Паули — 1919-го Франк. Він жив якийсь час у родині Брехта, а 1943-го загинув на Східному фронті.

Із роками Бертольт Брехт не став розсудливішим. В останні роки життя у нього було дві Кете: асистентка "Берлінер ансамблю" Кете-Рюліке Вайлер та актриса Кете Райхель. Вона закохалася в Брехта, хоч годилася йому в доньки. При цьому його не покинули ті, хто любив раніше.

Він завжди любив хлопчакуватих дівчат-розбійниць

Після двох Кете останньою любов"ю Брехта була Ізот Кіліан, його молода помічниця в "Берлінер ансамблі". На початку 1954 року Брехт зустрівся з її чоловіком-філософом і сказав: "Розлучіться з нею, а потім заберете назад — приблизно через два роки!". Той погодився. Брехт після того справді прожив лиш два роки. Правда, роман пішов криво: в Ізот був ще й молодий коханець. Брехт стерпів. І саме їй продиктував свій заповіт. У ньому згадано не лише Єлену Вайґель, а ще чотирьох: Елізабет Гауптман, Рут Берлау, Кете Райхель, Ізот Кіліан.



Брехт "очуднив" театр

На світову драматургію ХХ ст. найбільше вплинули росіянин Антон Чехов і німець Бертольт Брехт. Ще наприкінці 1920-х Брехт розробив теорію Епічного театру. "Глядач не повинен залишати свою голову в театральному гардеробі разом із капелюхом!" — казав він. Його театр змушує не лише переживати, а й думати.

Найзагадковіший термін Епічного театру Брехта — "очуднення" (Verfremdung). У нашу термінологію слово прийшло з російської, де звучить як "отчуждение". Тому в нас перекладається як "відчуження". Хоча суть терміну точніше передається як "очуднення". Простий приклад: коли казкар каже "І я там був, мед-пиво пив", він ніби виходить із казки — й водночас наближає нас до неї, як справді до чуда. Отак і в театрі: очуднення — не відчуження актора від ролі, а ніби її підкреслення й уточнення. Це робиться не лише словом, а жестом, поглядом, тоном, паузою — тисячею способів. Навіщо це Брехту? Річ у тім, що актори нового часу добре навчилися грати (імітувати) що завгодно, але театр перестав бути чудом, і його треба було "очуднити" заново.



Комуністи захищали Гітлера

У кінці 1960-х у Львові Сергій Данченко брався ставити Брехтове "Життя Галілея". Переклад робив Василь Стус. Але його посадили, й ця ідея загинула. А Галілея невдовзі знаменито зіграв у Москві на Таганці Володимир Висоцький.

Уперше в нас Брехта поставлено 1971 року — "Матінку Кураж" у Київському театральному інституті на акторському курсі Верхацького, учня Леся Курбаса. Виставу заборонили. 1982 року в театрі імені Франка заборонили навіть антигітлерівський памфлет "Кар"єру Артуро Уї". Уї-Гітлера грав Богдан Ступка. Пізніше в столичній Російській драмі йшла "Матінка Кураж" з Адою Роговцевою в головній ролі. "Тригрошова опера" йшла у Львові, Києві. У франківців зараз можна побачити "Кавказьке крейдяне коло". Ця п"єса написана 1945 року, після воєнної катастрофи Німеччини. Тим-то й популярна у будь-якому суспільстві, що переживає соціальні катаклізми.


1898, 10 лютого — Бертольт Брехт народився в Аугсбурзі в сім"ї директора паперової фабрики

1918 — студент-медик, санітар військового шпиталю

1922 — після п"єси "Барабани вночі" Брехт стає знаменитим

1924 — переїжджає до Берліна

1928 — створює "Тригрошову оперу" та теорію Епічного театру

1933 — емігрує з Німеччини (Данія, Швеція, Фінляндія, СРСР, США). У вигнанні написав "Добру людину із Сичуані", "Матінку Кураж", "Життя Галілея", "Кар"єру Артуро Уї", "Кавказьке крейдяне коло"

1948 — повертається на батьківщину, створює театр "Берлінер ансамбль"

1956,14 серпня — помер від інфаркту, похований у Берліні, поблизу могили Геґеля

Зараз ви читаєте новину «"За одну сильну думку я готовий пожертвувати будь-якою жінкою"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода