— У мене є такі фото генералів армії Української Народної Республіки, яких не має ніхто, — хвалиться 39-річний Олег Шатайло з райцентру Тальне на Черкащині. — Коли Вадим Мицик (директор місцевого музею — "ГПУ") побачив фото Тютюнника, спитав: "Де взяв?". Кажу: "Там, де я взяв, вони вартували великих грошей".
Олег Шатайло працює завідувачем районного відділу культури. Готує книжку про українських генералів 1918–1920 років. Досліджує українські, російські та польські архіви. Українськими воєначальниками почав цікавитися 1993-го. Тоді йому потрапив на очі роман Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр". Вісім років тому у Львові видав книжку "Генерал Юрко Тютюнник" накладом 2 тис. примірників. Гроші виділили з бюджету.
Нині в Шатайла майже готова друга книжка. У ній ідеться про генералів — уродженців Черкащини: Гаврила Базильського, Олександра Загродського, Дмитра Жупінаса. Загалом до десятка прізвищ.
— Про них ми й досі нічого не знаємо, — нарікає. — Ось недавно мер Тального обізвав Тютюнника бандитом, а іменем Вільних козаків назвав вулицю. А Тютюнник же був отаманом Вільного козацтва.
Каже, що посприяв реабілітації Тютюнника Службою безпеки України.
— Моє клопотання про реабілітацію підшите до справи, — додає.
Розповідає, як Тютюнника, нібито за зраду, розстрілювали солдати армії УНР у січні 1919-го. Дали останнє слово. Тютюнник його проголосив так, що всі, хто слухав, пішли з ним бити війська Антанти в Одесі. За це отримав від червоних орден. У липні 1919-го Тютюнник повернувся до Петлюри. Привів 3 тис. штиків. Його зустріли, як героя.
Шатайло скаржиться на плагіаторів. Говорить, що у виданій недавно київським видавництвом "Книга роду" книзі "Юрко Тютюнник. Записки генерал-хорунжого" вступна стаття Івана Ольховського переписана з його конспектів.
Книгу Олег Шатайло укладатиме ще місяць. Потім шукатиме спонсорів.
5 
35413
Коментарі