— На андріївські вечорниці сходилися й запрошені, і небажані гості. Розважалися всю ніч. Регот стояв на кожній вулиці аж до ранку, — розповідає 68-річна Неоніла Парасенюк із села Очеретня Кривоозерського району Миколаївської області.
13 грудня православні й греко-католики вшановують апостола Андрія Первозванного. Він народився в Палестині наприкінці І ст. до н. е. і був учнем Іоанна Хрестителя. Із братом Петром ловив рибу на Галілейському озері, коли до них підійшов Ісус Христос. Андрій став першим апостолом, тому й названий Первозванним. Проповідував вчення Христа в Європі та Азії.
У літописі "Повість врем'яних літ" зазначено, що Андрій побував на берегах Дніпра. Поставив тут хрест і сказав своїм супутникам: "Бачите ці гори? На них засяє благодать Божа. Буде велике місто, і Бог збудує багато церков". На цьому місці постав Київ.
— На Андрея в нас для всієї молодьожі велике свято, — згадує 79-річна Надія Левицька з Очеретні. — Збиралися дівчата в когось та й місили тістечко. З нього пекли калиту — такий здоровий корж із діркою посередині.
Під час готування калити суворо заборонялося говорити. Для тіста використовували "непочату воду" — принесену з трьох, семи або дев'яти криниць на світанку. Додавали мед і сушені ягоди. Зверху посипали маком, цукатами або горіхами. В печі напалити треба було дровами, взятими "потихеньку" в сусідів. Вірили, що тоді калита вдасться на славу й вечорниці пройдуть весело.
— Як спечеться калита, її ще й прикрашають лєнтами, квітами бамажними, сухоцвітом, шоб вона була красівою. Тоді вішають під патолок так височенько, щоб треба було аж підскакувать, аби її достати ротом, — каже Неоніла Парасенюк. — Тоді один стає на сторожі з квачом, його називають Калитинським. Усі решта по черзі "сідають" — беруть між ноги коцюбу й "під'їжджають" до нього. Того, хто на коцюбі, називають Коцюбинським.
Калитинський перекриває прохід до калити. Щоб її вкусити, треба відповісти на його питання і не розсміятися.
— Добрий вечір, Калитинський!
— Добрий вечір, Коцюбинський!
— Я приїхав калиту кусати!
— А я буду по морді кресати!
— А я вкусьну й не засміюся.
— А я кресну й не побоюся. Кусай!
У селі Ганнівка Братського району Миколаївської області той, хто під'їжджав на коцюбі, примовляв: "Калита, калита, ти на полі виросла, ти на сонці пеклася, до мене у рот подалася".
— А той, шо стоїть з мазницею, теревені теревеняє, штучки всякі показує. Тільки чуть-чуть улибнувся, вмить сажею тебе перемаже, — 2011‑го розповідала мешканка Ганнівки 78-річна Таміла Будовець.
Дослідники давніх слов'янських звичаїв припускають, що наші предки в такий спосіб розігрували міф про помираюче й воскресаюче сонячне божество. Розвага відбувається саме тоді, коли настає час найдовших ночей і найкоротших днів. Вірили, що тоді сонце вмирає, його з'їдає страшний звір і смертельний холод загрожує всьому живому на землі. Веселощі та сміх учасників гри мали захистити людину й усю природу від страху, холоду та смерті. Приписували радісному сміхові оберегову й життєдайну силу.
— Калиту потім клали посеред столу й ділили між собою, щоб кожному дісталося хоть по манюсінькому шматочку, — згадує Надія Левицька. — Після того дівчата накривали стіл і частували всім, що наготовили.
— А як на Андрія повечеряють, то треба було дівкам позбирати всі ложки зі столу, вийти на кут хати й потарахкати ними — звідки загавкають собаки, звідти й жених буде, — розповідає 57-річна Людмила Березкіна із села Мала Мечетня Кривоозерського району на Миколаївщині. — І моїй мамі все справдилося. Весь час собаки озивалися з півночі, так вона туди й пішла заміж — в село Тридуби.
За народними уявленнями, Андрій Первозванний звуками озивається на питання або заклики дівчат. Тому якщо опівночі вийти на поріг хати й крикнути: "Доле, озовись!", вона подасть знак яким-небудь звуком. Почуте кожен трактував сам. Ще можна спитати ім'я в чоловіка, який проходитиме в цей час повз тебе. Вірили, що так зватимуть майбутнього нареченого.
— А в дванадцять часов ночі дівчата ворожили. Дізнавалися, хто перший піде заміж, хто ще рік дівуватиме, а хто так без пари й залишиться, — згадує Надія Левицька. — Обов'язково ворожили по балабушках. Кожна дівчина пекла собі таку невеличку булочку, позначала її. Потому всі викладали їх на лавку й заводили собаку. Чию першу вхватить, та перша й заміж піде. Чию понюхає, покачає й кине — то ту дівку хлопець кине.
В Очеретні дівчата ворожили на Андрія, рахуючи кілки парканів: "вдівець-молодець, вдівець-молодець". На якому слові паркан закінчувався, за того й піде заміж.
Ніч напередодні Андрія вважали чарівною.
— Казали, що цього дня можна було подивитися в дзеркало й побачити свого судженого або події з майбутнього життя, — додає Неоніла Парасенюк. — Та я такого не робила. Боялася, що справді хтось стоятиме у мене за спиною.
Ще дівчата ходили до колодязя й біля нього розсипали мак або льон. Замітали спідницею чи фартухом, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Я на тебе мак сію,
Запаскою волочу,
Бо дуже заміж хочу.
Приснися мені у сні,
Хто буде мене брать навесні.
Після цього дівчина, не озираючись і ні з ким не розмовляючи, лягала спати. Вірила, що суджений обов'язково присниться.
Бувало, під подушку клали замок із ключем. Сподівалися побачити вві сні, хто його прийде відкривати — той і свататиме. Замість колодки могли ховати вишневі гілочки, сплетені ніби у місточок. Чекали, щоб у сні з'явився майбутній чоловік і перевів через місток.
Робили вареники зі сміттям
На Андрія дівчата пригощали хлопців варениками з різними начинками. Ліпили всі разом, але свої вироби запам'ятовували. Потім стежили, який хлопець візьме приготовлений нею вареник — той її суджений.
Якщо якийсь залицяльник дівчині не подобався, ліпила вареник із клоччям, сміттям або сіллю. Потім намагалася підкласти тому хлопцеві.
На київському Поліссі ліпили один великий вареник у вигляді бугая. Очі йому робили з квасолі, роги і хвіст вирізали з картоплі. Діставався хлопцеві, що був найсерйозніший, не сміявся під час розваг.
3 
35413
Коментарі