"Часом моя душа рветься до людей — поговорити хочеться, посумувати в купі. Але як набіжать пекучі справи служби, то й про всіх забуваю, — пише 1914-го старший кондуктор на залізниці Адріан Кащенко в листі до старшого брата Петра. — Тільки Україна не забувається, а стоїть повсякчас перед очима".
Він працює в Катеринославі — тепер Дніпро. Крім роботи на залізниці, пише історичні оповідання. Найбільше — про козаків.
"Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, — робить вступ до оповідання "На руїнах Січі". — Їздив на місце Запорозької Січі й пробігав з бистрою хвилею дніпровою порогами. Думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки та схилявся над могилами славних лицарів".
1917 року продає свій дім і винаймає ближче до центру міста триповерховий житловий будинок. Тут засновує видавництво.
"Я письменник, і витрачати час на технічну роботу по виданню книжок мені тяжко й неприємно. Та я змушений це робити, — пише Адріан Кащенко в "Книжному бюлетені". — З 1915–1916 років всі наші видавці злякались дорожнечі паперу і майже припинили видавати літературу. Почав з "Оповідань про славне Військо Запорозьке низове". На їх видання грошей у мене не було. Я мав лише біля тисячі крб, які й витратив на кліші (форми для ілюстрацій. — ГПУ). Проте я зважив видати книжку й оголосив передплату, надзвичайно вигідну для людей і не корисну для видавця. Всього приватним особам я продав по оголошенню 3 тис. примірників — на суму 6 тис. крб. Частину грошей мені друкарня підождала, і таким чином я видав капітальну книжку майже без власних грошей. Слідом за першою — випустив ще дві".
Менш ніж за рік видає 43 книжки тиражем понад 400 тис. примірників. Утримує склад із працівником і наймає коректора. Решту роботи виконує сам. Співпрацює з чотирма друкарнями.
"Доводилося й ночей не спати з турбот, але викручувався щасливо, — ділиться досвідом. — Позаяк уже діло видавництва стало твердо, маю на меті видавати й твори інших авторів, переважно історичні".
"Говорить він нерозбірливо й нестійко тримається на ногах. Страшно було відпускати його одного на вулицю, але він все-таки ходив", — пише в спогадах Петро Кащенко.
Його брат наприкінці 1917-го переносить інсульт. Їде до Києва. Просить керівництво залізниць, щоб дозволили піти у відставку й оформили пенсію. Там вмовляють ще попрацювати. Переконують, що потребують саме таких патріотичних службовців. Дають коротку відпустку на поправку здоров'я.
"Нам потрібні тепер великі зразки, славні учителі, що до життя б нас кликали, на велике діло б звали. І Кащенко їх нам вчасно нагадує, — тоді ж пише в журналі "Книгар" літературознавець Петро Єфремов. — Нам потрібний романтичний запал, навіть романтичне засліплення. І він дає його нам. Популярність таких письменників — то добрий симптом існування в нашому житті великої потреби творити велике діло!"
У Катеринославі урочисто відзначають 60-річчя Кащенка. Та здоров'я видавця різко погрішується.
Історик Василь Біднов у своїх спогадах пише: "Останній раз бачив я Кащенка в кінці 1918 року. Гірко, боляче було дивитися на нього! Розбитий лихою хворобою, він ледве ходив. Пробував щось говорити, але розібрати, що саме говорить, не було змоги. Навіть сам поїсти не міг, потрібний був догляд. Він був самотнім, без матеріяльних засобів. Шкільна українська молодь Катеринослава, особливо ученики недавно заложеної учительської семінарії, звернули увагу на популярного письменника і взяли його на своє утримання. Вони давали вистави й концерти по селах, збирали збіжжя та інші продукти й так утримували і себе, і письменника Кащенка".
Дружина відмовилась їхати в Москву
1858, 19 вересня — народився Адріан Кащенко на хуторі Веселе біля села Московка — тепер Вільнянський район Запорізької області.
1867 — вступає до гімназії в Катеринославі — тепер Дніпро. За три роки залишає навчання і стає юнкером військового училища. Після нього служить в армії "ротним вчителем".
1876 — звільняється і йде працювати контролером на залізниці. Одружується. "У своєму сімейному житті Андріан був справжнім мучеником, — напише згодом його брат. — Жінка неодноразово кидала його, а потім знову поверталася. Андріан усе це терпів й ніколи не нарікав на долю".
1883 — окремою книжкою в Катеринославі публікує оповідання "Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи". Підписує псевдонімом "А. Торішній". Це перше українське видання на Придніпров'ї.
1904 — переводять працювати до Москви, Пермі, а потім Петербурга. Дружина відмовляється їхати з ним, із сином та донькою залишається в Катеринославі. Більше про них нічого невідомо.
"Переїхавши до Петербурга, почуваю себе дуже щасливим, — пише в листі до видавця Григорія Маркевича в Полтаву. — П'ять років я не бачив українського кону, не чув рідного слова, а тут зразу й "Громада", й українські вистави, лекції та концерти".
1911 — працює на Кавказі старшим кондуктором. У цей час пише найбільше творів: "Славні побратими", "Над Кодацьким порогом", "Борці за правду", "Під Корсунем", "У запалі боротьби", "З Дніпра за Дунай" та "Зруйноване гніздо".
1917 — засновує "Українське видавництво Адріана Кащенка в Катеринославі". Переносить інсульт. Проситься на пенсію, але йому відмовляють.
1921, 29 березня — Адріан Кащенко помер. Поховали його в Катеринославі на Севастопольському кладовищі для загиблих у Кримській війні 1853–1856 років. Цвинтар у 1950-х ліквідували, зробили там парк. Могила письменника не збереглася.
Втратив гроші, які зібрав на будинок у Києві
Наприкінці 1911 року Адріана Кащенка призначили старшим контролером на залізниці Туапсе — Майкоп — Армавір на Кавказі. Там отримав 7 тис. руб. на рік та чин дійсного статського радника, який надавав спадкове дворянство. Робітники тоді заробляли по 400–500 рублів.
Більшість заробленого витрачав на українські книжки, лише частину відкладав у банк. Літературу роздавав місцевим жителям, серед яких було багато українців. Поповнював бібліотеку Варваринського нижчого училища плодівництва і виноградарства в Туапсе. Організовував українські вечори та виступав із доповідями про українських письменників.
"Звідти він мені писав, що із здоров'ям у нього кепсько і він мріяв решту своїх днів провести в Києві, — пише в нарисі "Працелюб" брат Петро Кащенко. — Просив мене підшукати йому будиночок у такому місці, щоб звідти було видно Дніпро. Таку садибу продавали на Лук'янівській горі, над Кирилівською вулицею".
Кошти на придбання будинку Адріан Кащенко зберігав у банку. Однак установа збанкрутувала. Він втратив заощадження і не зміг здійснити мрію. Повернувся жити до Катеринослава.
8 
35413
Коментарі