Ціле літо 1933-го режисер Харківського театру "Березіль" Лесь Курбас готував одну з останніх п"єс Миколи Куліша "Маклена Ґраса". Заради цього відклав першу постановку українською "Гамлета" Вільяма Шекспіра.
Сюжет для п"єси драматург знайшов у польській газеті, в замітці про збанкрутілого маклера. Він намовляв безробітного, аби той убив його за гроші. Насильницька смерть давала його родині змогу отримати страховку — 100 тис. злотих. Найманим вбивцею за п"єсою стала донька старого Ґраса, Маклена. Її грала Наталія Ужвій, маклера Зброжека — учень Курбаса, Йосип Гірняк.
Цензура дозволила виставу, бо показувала капіталістичні "дикі звичаї". Хоч насправді "Макленою Ґрасою" Курбас хотів показане інше: моральне й фізичне знищення людини тоталітаризмом. В Україні саме панував голод. Застрелилися Хвильовий і Скрипник. А "Березіль" у пресі називали "шкідницькою організацією".
Прем"єру запланували на 24 вересня. А 22-го робили останню пробу перед "громадським переглядом". Дорогою до театру Йосип Гірняк зустрів Павла Тичину.
— Що Лесь Курбас витіває? Чого він сам тиснеться в петлю? Таж сьогодні треба зміїним розумом пристосовуватися до обставин! — вигукнув поет.
— Не перед Тичиною, а перед історією я відповідаю за свої вчинки, — сказав Курбас, коли у гримерці Гірняк йому все переповів.
За кілька днів після успішної прем"єри "Маклени Ґраси" керівництво наркомату освіти розцінило п"єсу як "проповідь індивідуального терору". Авторові та режисеру закидали, що не показали "керівної ролі партії" й активної діяльності "підпільних комуністичних груп" у Польщі. Курбаса ухвалили зняти з роботи.
— Жінки плакали, — згадував Йосип Гірняк момент, коли в театрі зачитали цю постанову.
Того ж вечора він проводжав учителя до Москви. "Маклена Ґраса" стала останньою українською виставою Леся Курбаса і "лебединою піснею" Миколи Куліша. Жодну зі своїх нових п"єс він більше не подавав до реперткому й театрів.
Курбаса заарештували 25 грудня. Дізнавшись про це, Гірняк хотів укоротити собі віку. Не встиг — його взяли через день.
Їх звинуватили у належності до "контрреволюційної української військової організації, яка готувала теракт проти партійного керівництва УСРР". За постановою "особливої трійки" Курбаса розстріляли у Соловецькому таборі 3 листопада 1937 року — до 20-річчя Великого Жовтня. Гірнякові дали три роки таборів. Відбував в Ухтопечлагу в Карелії.
Відсидівши, повернувся до дружини, акторки Олімпії Добровольської, до Харкова. Але їх обох вислали до Карелії. У серпні 1940-го отримали дозвіл переїхати до Черкас, де жив тесть. У місцевому драмтеатрі Йосип Гірняк поставив "Хитру вдову" Карло Ґольдоні. У травні 1941-го отримав призначення режисером до Київського театру юного глядача. Коли почалася війна, подружжя відстало від ешелону, що вивозив театр до Ашхабада. Залишилися в окупованій Україні. Навесні 1942-го перебралися до Львова. Влаштувалися до драматичної секції Львівської опери.
"Наш театр заанґажував визначного харківського режисера, колишнього режисера світової слави Українського Театру "Березіль" за дирекції геніального Леся Курбаса, п. Й. Гірняка", — писала газета "Львівські вісті" у номері за 11–12 квітня того року. Гірняк вирішив утілити мрію Леся Курбаса — вперше на українській сцені поставити "Гамлета". Рівно через 10 років після "Маклени Ґраси".
Переклав трагедію Шекспіра літературознавець Михайло Рудницький. Не мав навіть словника під рукою. "Його переклад ритмічно легкий, здійснений добірною українською літературною мовою, у ньому вдало подано гру англійських слів, що роблять його поетичним, живим, місцями гострим, саркастичним, дотепним, дієвим, а відтак і сценічним", — писав рецензент Іван Німчук.
"Завдання, яке я поставив собі "в те люте врем"я", — показати людину, яка має в собі Бога, але заперечує світ, створений Богом, — писав пізніше Гірняк. — До того мені здавалося, що "Гамлет" конденсував у собі багато такого, що через тодішні окупаційні обставини лежало за десятьма печатями всіляких обмежень і цензурних заборон. А виговоритися — ой як хотілося!"
Спочатку Гірняк хотів сам зіграти Гамлета, але потім віддав цю роль директорові театру Володимиру Блавацькому.
— У Львівському театрі найбільшою проблемою було пов"язати акторів різних шкіл і стилів в одну цілість шекспірівської драми, — згадував художник Святослав Гординський. — Не забуду одного характерного моменту, як я зайшов до будинку Великого театру о восьмій годині ранком і застав Добровольську з двома акторами, які ще з вечора не закінчили проби. А Йосип Гірняк, який був малого росту, спав на письмовому столі.
Для львів"ян "Гамлет" був тим самим, що для харків"ян "Маклена Ґраса", — останнім акордом. Відчували це. Тому репетирували завзято і натхненно. Потім вони всі опиняться в еміграції.
"Учорашня вистава "Гамлета" мала всі ознаки великої премієри: театр виповнений ущерть, настрій повний очікування, — писала 26 вересня 1943 року газета "Краківські вісті". — Коли ж почалася вистава, то з розвитком драматичної акції на сцені зростала й напруга серед глядачів, яка вилилась остаточно в їх спонтанні овації для всього акторського ансамблю, зокрема для виконавця головної партії дир. В. Блавацького та режисера Й. Гірняка, після третьої дії. Як буває на премієрах, чолових виконавців обдаровано повними кошиками квітів".
1895, 14 квітня — Йосип Гірняк народився у родині дяка в Струсові, тепер Теребовлянського району Тернопільщини. Мав шестеро братів і сестру
1914 — вступив до легіону Українських січових стрільців, через рік дебютував у театрі УСС, потім грав у львівських театрах
1920 — переїхав до Української СРР, працював у театрах Вінниці й Черкас. За рік одружився з актрисою Олімпією Добровольською. 1922-го вступив до творчого об"єднання "Березіль". Через чотири роки переїхав із театром до Харкова. Грав головні ролі, найкраще — Мину Мазайла у п"єсі Куліша
1944–1949 — еміграція до Німеччини й Австрії. Очолював українські театральні трупи, поставив 306 вистав. Серед них "Гайдамаки" Шевченка, "Оргія" Лесі Українки, "Зайві люди" Хвильового
1949 — виїхав із дружиною до США. У 1953–1964 роках очолював Український театр і Театр Слова у Нью-Йорку. З 1956-го — продюсер і диктор радіо "Свобода". 1982-го видав "Спомини"
1989, 17 січня — помер у Нью-Йорку
5 
1
Коментарі