— Марії Магдалини, то таке дуже сердите свято — громове. Бо тим, хто її не шанує, вона може грозою і на полі, й у господарці усе чисто попалити. За те її називають Вогняна Марія, — розповідає 86-річна Афанасія Кошулько із села Пляшева Радивилівського району на Рівненщині. — На неї так кажуть: Марія Магдалина — святому Іллі дочка, а Анні й Паликопі — сестра.
Дні цих святих відзначають відповідно 2, 7 і 9 серпня. А рівноапостольну мироносицю Марію Магдалину вшановують 4-го. В Україні протягом цього тижня зазвичай ідуть дощі з грозами. Щоб уберегти врожай від пожежі, дотримувалися суворого посту. Радили також біля збіжжя розкладати шкаралупу від освячених крашанок, під скирти підкладати освячену вербу та троїцьке клечання.
— Дуже стережуться у ці дні, щось робити, рубати або пиляти, різати — обов'язково накажуть, — переконана Афанасія Кошулько. — Вийде хмара, і з неї як ударять, так усе й попалять. А той вогонь нічим у світі не можна загасити, бо він святий.
Цього дня не жали й не віяли зерна, бо Марія Магдалина може спалити весь зібраний врожай. Утримувалися й від хатніх робіт, щоб Вогняна Марія не покарала. Колись 4 серпня не пекли хліба й не варили їжі, не запалювали вогонь у хаті чи на полі. Порушника заборони розгнівана мироносиця нібито могла вбити блискавкою. Вірили, що вона ніколи не вдарить у дерево або хату, де є гніздо лелеки з пташенятами, "бо такая хата щасливая, її спеціально Марія Магдалина оберігає". На Західному Поліссі напередодні Вогняної Марії гасили в печі. А наступного дня запалювали новий старовинним способом — тертям одна об одну двох цурупалків. Такий вогонь називався "живим" або "праведним" і нібито мав цілющу силу.
Марія Магдалина тих, хто її шанує, не тільки оберігає від пожеж, а й зцілює від зміїних укусів й деяких хвороб. Найбільше ж цю святу колись пошановували як заступницю від холери, особливо небезпечної для дітей. До мироносиці звертаються із молитвами відвернути її. Від холери вмерли п'ятеро братів і сестер Афанасії Кошулько. Вона й сьогодні уникає назви цієї смертельної недуги, щоб не накликати її на себе. Вживає натомість слова "слабість", "хвороба".
— Слабість ходила, людей косило, і кожного дня в селі десятками ховали. Просили Вогняну Марію, щоб вона спасла від тяжкої хвороби, то вона спасителька була, — говорить баба Фонька. — А перестало мучити людей, як поставили капличку при дорозі та почали там до неї молитися. Марія Магдалина дуже помагала од слабості і давала зцілення. І тепер ми правимо, і святкуємо її, і воду святим у це свято. А тая водичка і од шлунка, і од проносу помагає. Літом у селі діти маленькі немите все до рота тягнуть, от і слабували, — пояснює причини пошесті холери. Вона тут лютувала майже до середини минулого століття кожного спекотного літа.
Недугу розцінювали як Божу кару за гріхи. Її небезпечний і смертельний характер відображений у приказках: "У холеру й жаба не квакне", "У холери немає ні мух, ні ластівок". Згадана вона в українських лайках і прокльонах: "А бодай тебе холера потрясе!", "Щоб тебе холера узяла!", "Хай вам дідько холеру принесе!". Вважали, що холерою Марія Магдалина може покарати людей за нешанобливе до неї ставлення. За народними переказами, 4 серпня мироносиця приходить у село у вигляді черниці й перевіряє, як хто її шанує.
Холеру ж уявляли в образі немолодої красивої сивої пані, або вбраним у "німецький" костюм чоловіком, або білим собакою, або чорним упирем. Лемки вважали, що причиною холери можуть бути "ходячі покійники" — уночі встають із могил і йдуть відвідати своїх рідних. Проти них на всіх дорогах, що ведуть до села, ставили обітні — зроблені за один день тернові хрести. Бо нібито ця рослина здатна відлякати холеру.
На Житомирському Поліссі церкву оперізували довгим лляним рушником, який за день мали виткати спільно всі жінки села. Потім його вивішували на "фігуру" — придорожній хрест. Вірили, що така пожертва здатна відвернути від села пошесть. Оперезавши храм, на його порозі часто розпалювали "живий вогонь". У старовинний спосіб — тертям двох тернових гілок. Таке полум'я розносили по хатах і залишали горіти на чотирьох кутках села.
Щоб уберегтися від холери, майже всюди в Україні оборювали села. Мали це робити хлопчики-близнюки на білих волах-близнюках або простоволосі, у самих сорочках чи й зовсім голі жінки. Перед оборюванням молилися, ставши обличчям до церкви.
Дієвим засобом уважали виконання колядок і щедрівок улітку, в разі посухи чи епідемії. Приміром, у Дивині Брусилівського району на Житомирщині святково вдягнені вдови і незаймані дівчата в такі часи ходили від хати до хати, як на Маланку, та співали щедрівок. На зібрані гроші купували свічку й замовляли молебень. Нібито невчасне виконання влітку зимових обрядових пісень лякає холеру, й вона тікає із села.
Тріски дуба-громобою захищають від кулі
Громобій, або громовиця — дерево, в яке вдарила блискавка, — ніколи не брали для будівництва або на дрова, "бо вони грім притягують". За віруваннями поліщуків, громобій у хаті призводить до сварок у сім'ї і навіть смерті домочадців. Із громовиці робили амулети від зурочення і "чорної хвороби" — епілепсії. Вірили, що тріски дуба-громобою захищають від кулі. На Рівненщині записали старовинну пораду: "Коли йдеш на фронт, візьми дерево, що побив грім, зроби хрестик й носи його на тілі". Відвар із трісок громовиці використовували як ліки від зубного болю, запалення горла, прострілу. Громобій закопували на городі, щоб грядки не заростали бур'янами.
Музичні інструменти, зроблені з такої деревини, дають особливий звук.
— Майстри спеціально розшукують громовицю, бо вважають, що вона Богом відзначена, — розповідає кобзар Тарас Компаніченко, 42 роки. — А з практичного боку, таке дерево ще довго залишається живе, підживлюється соками і повільно вмирає, всихаючи поступово. Деревина, що висихає не розтріскуючись, надає інструментам надзвичайно красивого звучання. Це цінують музичні майстри. Вони аж полюють за громовицею.
Використовують для виготовлення музичних інструментів уражені блискавкою дерева твердих порід — явір, клен, дуб. Із них зазвичай роблять "верхняк" — верхню деку скрипок, бандур, цимбалів. Трембіти роблять зі смереки, в яку влучила громовиця.
5 
1
Коментарі
3