"Я належав їй увесь, як собака належить своєму хазяїнові"

У Санкт-Петербурзі восени 1843 року гастролювала Італійська опера. Давали "Севільського цирульника" Вольфґанґа Амадея Моцарта. Партію Розіни виконувала 22-річна паризька примадонна Поліна Віардо.

— Яка негарна! Сажа й кістки, а очі, як два колеса. Циганка та й годі, — шепотілися глядачі, коли співачка вийшла на сцену.

Та потім Поліна заспівала. "Стогнав увесь партер, — писав потім один світський хронікер, — такого шаленства й захоплення столиця ще не бачила". Серед шанувальників співачки опинився й 25-річний письменник Іван Тургенєв. Він був завсідником модних салонів, блискуче володів французькою, мав успіх у жінок. Його запросили на прийом і представили Поліні.

— Відтоді, як я побачив її вперше, я належав їй увесь, як собака належить своєму хазяїну, — писав Тургенєв. — Я все кинув і пішов слідом за цією жінкою. Я не міг відвести погляду від її обличчя, тішився її бесідами, милувався кожним її рухом.

Івана не хвилювало, що його кохана була заміжня. Директор Італійської опери в Парижі Луї Віардо був старший за Поліну на 20 років і звик, що коло його дружини постійно крутяться шанувальники.

— Для того, щоб жінка мала успіх, — казала Поліна, — вона повинна про всяк випадок притримувати біля себе зовсім непотрібних шанувальників. Навколо неї має бути стадо.

1844-го Віардо їде до Відня. Та навесні наступного року повертається до Росії. У Москві зустрічається з Тургенєвим. Той здружився із її чоловіком — обидва були завзятими мисливцями. Тургенєв почав давати Поліні уроки російської. Коли Віардо зібралися повертатися до Парижа, випросив у матері грошей і поїхав за ними. Винайняв квартиру поряд із будинком співачки й подовгу гостював у неї. Луї не перешкоджав дружині зустрічатися з новим залицяльником. Казав, що вважає Поліну мудрою жінкою й цілком покладається на її порядність. Іван Тургенєв упродовж п'яти років супроводжував Віардо під час її гастролей.

— Що ти, як дурень, ганяєшся по всій Європі за тією циганкою, — гнівалася мати Тургенєва Варвара Петрівна.

Урешті-решт вона перестала висилати синові гроші. Той був змушений повернувся до Росії. Сумував за Поліною. Довідавшись, що співачка приїжджає у квітні 1853-го з концертами до Росії, примчав до Москви. Та Віардо прийняла його стримано. Повернувшись додому, він написав їй: "Ви знаєте, те почуття, яке я Вам присвятив, закінчиться лише з моїм життям".

Тим часом у Поліни через коклюш почав слабшати голос. Вона залишила сцену, почала давати уроки співу, потім відкрила свою школу. Тургенєв тим часом стає відомим у Росії письменником. Йому платять хороші гонорари. 1856-го він знову їде до Поліни й живе у її паризькій садибі кілька тижнів. Через дев'ять місяців у Віардо народився син Поль. Кажуть, що хлопчик схожий на Тургенєва.

Коли письменник повернувся в Росію, до нього дійшла чутка про роман Віардо з голландським художником Арі Шеффером, який малював її портрет. Тургенєв сильно страждав, але з'ясовувати стосунки з коханкою не наважувався.

— Вона давно й назавжди заслонила для мене все інше. Так мені й треба! — казав друзям. — Я тільки тоді щасливий, коли жінка каблуком наступить мені на шию й вдавить моє лице носом у бруд.

Тургенєв намагався забути Віардо. Став заводити романи, та все марно.

— Я й тепер, через 15 років, так кохаю Поліну, що готовий за її наказом танцювати на даху голий й пофарбований жовтою фарбою, — говорив.

На початку 1860-х Іван Тургенєв купив будинок у німецькому курортному  містечку Баден-Бадені й оселився там із родиною Віардо. Брат Микола, який приїхав побачитися з ним, писав своїй дружині: "Діти Віардо ставляться до нього, як до батька, хоча зовсім на нього не схожі. Я не хочу розносити плітки. Думаю, колись у минулому його з Поліною пов'язували тісні стосунки, та мені здається, що зараз він просто живе з ними разом, як друг родини".

Тургенєв віддав на виховання Поліні свою 8-річну доньку, яку йому народила кріпачка. Назвав дівчинку на її честь — теж Поліною, хоч російське ім'я в неї було Пелагея. До повноліття вона виховувалася разом із дітьми Віардо — Луїзою, Клоді, Марієттою й Полем.

1874 року Віардо й Тургенєв продали маєток у Бадені й купили під Парижем — разом із 8 га парку, який колись належав дружині Наполеона Бонапарта Жозефіні. Там Тургенєв звів будинок. Складав лібрето для оперет Віардо, шукав видавців для альбомів її романсів. Якщо ж не знаходив — друкував за свій кошт. Коли писав свої твори, завжди радився з Поліною. Диктував їй свої оповідання, а вона перекладала їх французькою.

— Я дуже шкодую, що тулився все життя на краєчку чужого сімейного гнізда, — казав друзям Тургенєв незадовго до смерті. — Ви собі уявити не можете, яка важка старість, коли чекаєш ласки, як милостині, і перебуваєш у становищі старого пса, якого не проганяють лише через звичку й жалість до нього.

На схилі літ в Івана Тургенєва виявили рак хребта. Щоб угамувати біль, йому кололи морфій. Письменника мучили нічні страхіття. Він нікого не впізнавав. Поліну, яка його доглядала, називав Леді Макбет. 3 вересня 1883-го він ненадовго прийшов до тями. Коли Віардо схилилася над ним, вимовив:

— Ти — цариця із цариць!

Це були його останні слова.

Труну з тілом письменника відправили до Петербурга. Щоб уникнути пересудів, Поліна не проводила Тургенєва в останню путь. Довгий час після його смерті Віардо була така зломлена, що не виходила з будинку. Через кілька місяців, розбираючи його архів, Поліна знищила всі свої листи й записки до нього. Потім переїхала до іншої квартири. На стінах вітальні вивісила портрети живих і померлих друзів. Портрет Тургенєва — на найпочеснішому місці.

×